Психолог Даніель Шніцер і юрист Карлтон Патрік розповідають про те, чому середньостатистична людина може бути хорошим законотворцем
“Не вбий”, мабуть, найвідоміша моральна заборона в суспільствах по всьому світу.
Але звідки береться наше почуття справедливості?
Упродовж усієї історії правосуддя і закони, що визначають проступки, приписували тому чи іншому богу. Останнім часом правосуддя пов’язують із моральними істинами, які тлумачать судді та інші експерти в галузі права, а також із соціальними нормами, що в різних культурах відрізняються.
Однак наше дослідження замість цього припускає, що людське почуття справедливості та кримінальні закони генеруються людським мозком.
Простіше кажучи: те, що ви є людиною, вже робить вас хорошим законотворцем, навіть якщо ви ніколи не навчалися в юридичній школі. Значною мірою кримінальні закони видаються кінцевим продуктом внутрішнього почуття справедливості, яке є частиною людської природи.
Те, наскільки універсальними є ці інтуїтивні уявлення, ми вивчали таким чином.
Перевірка почуття справедливості людського мозку
Людські конфлікти варіюються від легких, коли, наприклад, сусіди не сходяться на думці щодо гучності музики, до серйозних, включно з шахрайствами, грабунками, зґвалтуванням, убивствами – тобто ті, що становлять кримінальне право.
Закони та судові тяжби стають необхідними, коли ви з кимось конфліктуєте. Але ваш мозок несвідомо створює інтуїтивні уявлення про справедливість задовго до вашої появи в суді – ще в ситуації можливого конфлікту. Люди, навіть у дитячому віці, гостро відчувають, що є порушенням справедливості, і яке за це має бути покарання.
Ці інтуїтивні уявлення про справедливість природним чином є в кожного. Вони, як людські легені чи очі, – частина людини.
Тож, імовірно, основу для офіційного та неофіційного правосуддя здатен створити будь-який середньостатистичний людський мозок. Якщо це так, то спрогнозуємо, що люди, які не мають юридичної освіти, можуть завдяки своєму почуттю справедливості стати хорошими законодавцями. Крім того, неспеціалісти здатні інтуїтивно відтворювати ключові характеристики реальних кримінальних законів з абсолютно незнайомих їм культур.
Щоб перевірити ці припущення, ми провели дослідження, показавши учасникам різні правопорушення, взяті з чинних кримінальних кодексів, і не показавши покарання, передбачені за них законом.
Деякі з представлених правопорушень належали до сучасного суспільства з добре знайомою культурою і були взяті з Розділу 18 Зведеного Статуту Пенсильванії. Інші ж були справді давніми та культурно чужими. Деякі учасники оцінювали правопорушення із Законів Ешнунни, месопотамського кодексу віком 3800 років – одного з найдавніших людських зводів законів. Інші учасники розглядали правопорушення з китайського Танського кодексу віком 1400 років.
Ці архаїчні закони найбільше підходять для подорожей у часі. Вони, подібно до скам’янілостей, закарбували юридичну думку стародавніх законодавців.
Наведемо приклади, який вигляд мали деякі із запропонованих учасникам правопорушень Ешнунни: виколювання очей іншій людині, шахрайське захоплення човна та невміння контролювати свого агресивного бика, що зрештою вбив раба. Такими були злочини в стародавньому месопотамському суспільстві.
Попри величезні культурні відмінності між стародавнім містом-державою Ешнунна і сучасними суспільствами, якщо почуття справедливості і право зароджуються в людському мозку, то цар, який видав закони Ешнунни, і учасники дослідження можуть мислити схожим чином.
Далі ми запропонували учасникам оцінити кожне з розглянутих ними правопорушень. Одних просили уявити себе законодавцями й встановити штрафи, на які, за законом, заслуговує кожен проступок. Інших – запропонувати тюремні терміни за кожне правопорушення. Щоб переконатися в тому, що учасники не використовували професійні уявлення, ми виключили з аналізу тих, хто навчався в юридичній школі.
У підсумку і цар Ешнунни, і учасники нашого дослідження продемонстрували справді подібне почуття справедливості. Що більше учасників оцінювало стародавнє правопорушення як серйозне, то значнішим було фактичне покарання, передбачене за нього законом.
Відповідність між інтуїцією учасників і стародавніми законами була не ідеальною, але суттєвою. Це свідчить про те, що люди мають спільне почуття справедливості, і сучасні люди можуть відтворити суть кримінальних законів тих суспільств, які існували тисячі років тому.
Вплив культури на почуття справедливості
Загальне почуття справедливості, яке є частиною людської природи, не заперечує культурних відмінностей.
Розглянемо танський злочин: “Усі випадки, коли пан вбиває раба, який не вчинив злочину, караються одним роком каторжних робіт (примітка: можливий відкуп у вигляді сплати 20 мідних цяней)”. Танський кодекс вважає це правопорушення відносно легким – наприклад, “побиття і вбивство людини в бійці” каралося Танським кодексом удушенням або штрафом у 120 мідних цяней. Учасники дослідження навпаки визнали “вбивство раба, який не вчинив правопорушення”, дуже серйозним проступком.
І все ж інтуїтивні реакції учасників загалом відповідали заходам, передбаченим стародавніми кримінальними кодексами. Наприклад, учасники погодилися із законодавцями династії Тан у тому, що побиття й убивство людини в бійці є серйознішим злочином, ніж ставки на товари й вироби в азартних іграх.
Для нас це поєднання міжкультурних відмінностей і подібностей означає, що мозок, який генерує почуття справедливості, поєднує універсальні принципи з відкритими параметрами, заповнюваними локальною інформацією. Універсальні принципи здатні пояснити, чому учасники зазвичай сходилися в поглядах із королем Ешнунни та законодавцями епохи Тан. Відкриті параметри можуть пояснити культурні відмінності.
Еволюційне коріння почуття справедливості
Конфлікт – еволюційно давній феномен. Організми, зокрема тварини, можуть зазіхати на інших, наприклад, полюючи на них. Тому природний відбір наділив організми засобами, що допомагають їм вирішувати конфлікти на свою користь: іклами, рогами, нейротоксичними отрутами. Ці захисти й “озброєння” корисні. Наші предки жили у світі без поліції, і якщо вони хотіли виживати та процвітати, їм доводилося самим бути поліцією.
Але людський конфлікт специфічний. Завдяки своїй винахідливості та здатності до співпраці люди виробляють величезну кількість товарів і послуг, які можуть ставати об’єктами посягання – обману, грабежу, підробки, привласнення і знищення. Тому поле людських конфліктів неосяжне.
Фізична сила здатна допомогти в людському конфлікті, але ключову роль відіграє мозок. Люди живуть в інформаційно насиченому світі, де важливо знати точно, якої шкоди завдає вам хтось, якщо хтось робить щось проти вас.
Точна оцінка проступків дає змогу жертвам вимагати або призначати покарання, яке, як у казці про Золотоволоску, є відповідним: воно не є надто малим, щоб злочинець, не злякавшись його, повторно вчинив злочин, і не є надто великим, щоб злочинець не мстився жертві. У наших людських пращурів не було написаних законів, які б давали змогу оцінювати ступінь тяжкості проступку, тому їм доводилося робити це своєю головою.
Механізми мозку, що оцінюють правопорушення, мабуть, є частиною людської природи – і однакові для всіх часів і територій, де жили люди. Звісно, правосуддя і кримінальні закони в різних культурах відмінні. Наприклад, у Спарті юридично не оцінювалися викрадення автомобілів, бо 2500 років тому їх не було. У суспільствах, де немає писемності, відповідно відсутні кримінальні закони, зафіксовані письмово.
І все ж людське почуття справедливості здається фундаментально схожим у просторі та часі. І всюди кримінальні закони можуть бути сформовані почуттям справедливості й універсальними механізмами оцінювання проступків – подібно до того, як універсальні механізми сприйняття смаку породжують різноманітні національні кухні.