Коли з усіх мікрохвильовок тобі транслюють ознаки “успішної людини”, а в інстаграмі тамтешні інстасамки заклично відкривають свої вологі губи, щоб зачепити собі того самого, то стає якось незграбно не прагнути до успіху.
Рвати, бігти, встигати, досягати, долати, випереджати, кусати, “тайм-менеджмент”, лизати сраку – все це потрібно робити на шляху до Олімпу.
А ти такий сидиш і не розумієш:
А мені то це навіщо? Навіщо всі ці складнощі й вистрибування зі штанів? Я що, сам не можу вирішувати, як мені жити? Я що – не маю права залишитися неуспішною людиною, що сама собі на умі?
Your life your rules, як то кажуть! Я вивчив усю вікову історію, починаючи від Стародавніх Римлян і закінчуючи проектом “Венера” від Жака Фреско. І знайшов фундаментальну опору, яка дасть тобі змогу бути не таким, як усі, і, нарешті, перестати мучитися докорами сумління.
Отже, поїхали.
10 ознак того, що твоє життя закінчиться не так успішно, як прогнозувала твоя мама.
Ти обіцяєш собі змінити життя з понеділка
Кожен тиждень ти закінчуєш у думках: ні, ну так тривати не може, пора щось робити.
І почну я, мабуть, з понеділка \ з нового року \ зі свого дня народження \ зі свистка рака, який на горі.
Ти щиро вважаєш, що завтрашня версія тебе буде йти з приставкою “pro”. Ну прямо як одинадцятий айфон, “pro max”. Усі роботодавці завалять тебе листами, тому що ти явно овер-скілл персонаж, який усіх виносить по одному чиху. Але тільки ти забуваєш один момент. Apple може собі дозволити ліпити жахливі камери на задню стінку своєї священної посудини і їй це зійде з рук.
А ось твої вологі фантазії про те, що ти змінишся, рано чи пізно перетворяться на пил. У тебе не залишиться ні сил, ні енергії на будь-які прориви.
Що більше понеділків позаду, то менше перспектив у твоєму туманному майбутньому.
Ти знімаєш з себе всю відповідальність
Так, друже, справа ж не в тобі?
- Винен начальник-самодур, який не розбирається в тому, як рулити фірмою.
- Винен головний інженер, тому що через нього ти не рухаєшся кар’єрними сходами.
- Винен уряд, тому що ти в іншій країні ти вже точно зміг би стати щасливішим, красивішим, багатшим.
- Винен сусід, бо через нього ти не висипаєшся і ходиш млявий і не здатний на подвиги.
- Винна Залізна людина, бо в неї є костюм, а в тебе немає і тому ти не можеш врятувати світ.
- Винна дружина, подруга, мама, бо саме вони зробили з тебе слимака, якому обмежили свободу.
- Винні діти, бо ти віддаєш їм усю енергію, а на проєкти не залишається часу.
- Винні пошукові системи, бо на твій запит “як мати життя і стати успішним” чомусь вилазить Саша Грей і показує зовсім не ті розклади, які тобі потрібні.
- Винні гардемарини, тому що “віват, гардемарини!” співзвучно з “у всьому винні гардемарини”.
Ти не доводиш справу до кінця
Ти маєш дивовижну якість кидати все на половині шляху.
Спорт, проекти, робота над стосунками – це глобально. Повсякденні завдання – це локально.
Та-а, і так зійде! – улюблена фраза, яка горить як проекція на лобовусі крутої тачки.
Тобі кажуть: хоча б рік, ну хоча б рік спробуй не кидати, ок?
Але оскільки пересічна людина схильна переоцінювати свої зусилля, які вона може зробити за тиждень, і, навпаки, недооцінює те, що можна зробити поступово, але за рік, то будь-яке твоє починання, що не дає результату за кілька місяців, – іде на хрін. І ти все своє життя стрибаєш як по купинах.
Начебто і є, що згадати. Але водночас і нема про що розповісти. Тому що результатів або немає, або вони паршиві.
Це було перше.
Тепер друге.
А, ні, другого не буде.
Ти мрієш прокинутися в один день мільйонером
Хоч ти ніколи і ніде не скажеш цього вголос, але давай по чесному, у тебе є думка про те, що одного разу все зміниться.
Ти прокинешся на світанку, ми з тобою разом зустрінемо день народження мільйонера.
Просто так. Без боротьби, без роботи над собою, без рутини, без специфічних знань. Одного разу все зміниться за клацанням пальців. І життя заграє новими барвами. Так, точно. До тебе в хрущовку приїде гурт “Фарби” і проспіває на вухо:
Що ж тепер скажуть люди? Серце на віки розбите! Матусю, що з нами буде? Я полюбила бандита!
І цим бандитом раптом виявишся ти.
Ні, ну а що, тому що…
Ти ж вважаєш, що ти кращий за інших
Дуров – лох, який скопіював ВК із ФБ. Білл Гейтс – сволота, яка хоче чіпувати людей і нажитися на цьому. Ілон Маск – клоун, який курить у прямих ефірах і робить якийсь капелюх. Твій керівник – взагалі не зрозуміло, як потрапив на свою посаду з його то розумом. А в сусіда гарна тачка, тому що йому мама підкинула грошенят.
Ти чесний, інтелігентний, начитаний, накачаний, модний, гуморний, з гарним почуттям смаку і почуттям такту. Прямо зараз хоч засилай у 18-е століття і наклеюй перуку, ну викапаний Людовик IV, якого чомусь недооцінюють.
У своїх думках ти Лев Толстой, а на словах – %%й простий, саме так говорила няня Пушкіну, тому він домігся успіху. А ти ні.
Тобі дуже важко прийняти той факт, що ти є НІКТО. Нуль. Твої правильні та красиві думки нікому не потрібні просто тому, що їх ніхто не чує.
Тільки дії врятують батька української демократії.
Але дія вимагає енерговитрат, а думати, що ти кращий за всіх – просто і ненапряжно.
Ти думаєш і розповідаєш усім, що домогтися успіху можна не в цій державі, не в цьому часі, а якщо й можна, то тільки не чесним шляхом
Тому ти такий нещасний.
Твоє благородство і твоя кришталева чесність не дають тобі шансу на те, щоб стартанути. Установка “ВКРАЛИ” геть відрізає тобі не тільки шляхи до відступу, а й спалює мости до більш щасливого і спокійного життя.
Ти “ментальний” радянський інженер, який звик все життя працювати за копійки, зате чесно. Зате стабільно. Зате соціальні виплати. Зате гарантії. Зате пенсія від держави!
Своїми установками ти максимально урізав собі простір для маневру. Ах так, твої батьки жили так, тому й тобі нести їхній хрест. Епл від епла, як то кажуть.
Ти не вчишся
Вчитися? Пфф.
Я що, для цього 10 років у школі і потім 5 років в універі сидів, щоб потім ще й на курси ходити і книжки розумні читати? Але е, я НАПИТАНИЙ знаннями по саму маківку.
І тобі все одно, що твої знання давно мертві.
Твоя здатність концентруватися і самонавчатися давно вичерпалася. Ок, Гугл, що там на Ютубі? Це твій максимум.
Більш успішні люди постійно повторюють мантру про те, що вони не перестають вчитися і застосовувати нові знання на собі. Але ти вважаєш, що це все інфобіз, туфта і взагалі тільки свій досвід, тільки хардкор.
Одні й ті самі граблі, одні й ті самі помилки, одні й ті самі дії, які не приводять ні до чого. Здатність вбирати знання атрофувалася, тому ти навіть не намагаєшся.
Готовий посперечатися навіть, що ти, дочитавши до цього пункту, пориваєшся закрити вкладку і подивитися “що там в інтернеті”, ти не замовляв у цьому пості стільки букв.
Воно тобі треба?
Ти рефлексуєш
Будь-яка невдача ставить тебе в глухий кут. Соплі, слюні, ниття – все це стає твоїми супутниками на довгі тижні, а то й місяці. О боги, ти ж програв і тепер не зможеш піднятися! Адже ти не такий як усі (див. пункт 5) і на твоїй дорожній карті не було зупинок під назвою “невдача”.
Потім рефлексія перероджується в прокрастинацію. І навпаки. І знову туди сюди. Думки в голові не дають спокою, і в якийсь момент замість того, щоб відкинути їх, ти починаєш смакувати.
Ти сумуєш за нездійсненими надіями, проклинаєш себе за невдалі рішення, звинувачуєш за те, що міг би зробити, але не робив.
Ти поринаєш у болото самокопання, де серед твані й багнистого бруду починаєш почуватися як риба у воді. Точніше, як жаба в болоті. Вона квакає голосніше за всіх, щоб привернути цим до себе додаткову увагу.
За підсумком, ти перетворюєшся на жабу, яка кайфує від свого емоційного болота, все глибше і глибше занурюючись на дно.
А на дні у тебе алкоголь, шкідливі звички, шкідлива їжа і шкідливі думки.
І ти вже бомж із відкладеним ефектом, просто ще не усвідомив цього. Почекай, залишилося ще трохи потерпіти.
Ти боїшся пробувати нове
Страх невдачі не дає тобі відкривати для себе щось нове.
Але ще більше тебе турбує те, як відреагують на твою невдачу інші. Цим хлопцям тільки дай привід.
Ти всього лише позіхнув, а вони сурмлять про те, що ти проспав усі свої шанси і пропустив спалах. Ти присів відпочити, а вони благим матом репетують, що ти здався, спікся і вже не той, і пора б тобі здатися.
Ти боїшся себе, ти боїшся інших. Ти боїшся чужої реакції на свої дії. Ти боїшся, що на тебе будуть показувати пальцем. Ти боїшся раптом перемогти і зіткнутися з хейтерами, які порушать твою тонку душевну організацію.
Ти сидиш і не смикаєшся.
Ти не маєш плану Б і не дивишся в завтрашній день
Питання про те, що буде у твоєму житті через рік ставить тебе в глухий кут. Коли тебе запитують, яким ти себе бачиш через 5 років, у тебе починає сіпатися око. А коли люди цікавляться твоїми планами на пенсію, то ти падаєш на землю і починаєш битися в конвульсіях, як епілептик.
У тебе дуже маленький обсяг оперативної пам’яті, в якій навіть немає кластера під назвою “майбутнє”.
На запитання про оперативку Гейтс якось раз відповів:
Нікому не знадобиться понад 637 Кб оперативної пам’яті для персонального комп’ютера. 640 Кб має вистачити всім.
Приблизно так ти і живеш. У тебе 640 кілобайтів, яких вистачає рівно на місяць, а потім знову треба чиститися, щоб завантажитися чимось новим.
Стратегічне мислення? Нафіг! План Б, якщо раптом основний не спрацює? У топку. Горизонт планування на 10 років? Ні, дякую, я пообідав.
Тобі начхати на міфічне майбутнє, тому що його у твоїй свідомості не існує. А той факт, що сьогоднішні твої дії це основа твого завтрашнього, він узагалі ніяк не в’яжеться в буйній голові. Це складно.
Ти тут і зараз. І ти готовий здохнути, аби не думати про те, як буде там, за горизонтом твого планування.
День минув і слава Б-гу.
Якось так.
Керуйся всіма цими правилами, і наприкінці твого нікчемного життя ніхто не посміє дорікнути тобі в тому, що ти був у мейнстримі й робив усе як усі в гонитві за успіхом.