Чому максималістське мислення заважає повноцінно жити.
У високоефективних людей зустрічається перекіс – максималізм. Або ти встиг усе, або ти нікчема і недостойний скоринки хліба. Або ти щодня приділяв своєму проєкту по дві години, або їдь на рудники.
Це марний максималізм: на копальнях праця автоматизована і ти там не потрібен. А тут – потрібен.
Якщо ти балуєшся самобичуванням і любиш стрельнути собі в ногу максималізмом, поклади гармату і давай думати у відносних величинах:
- “Минулого тижня я не присвятив проєкту ні хвилини, але цього тижня попрацював над ним цілих дві години. Непогано!”
- “У січні я ходив на пробіжку п’ять разів, а за лютий сходив лише раз. Здається, щось не те, потрібно розібратися”.
- “О, ще тільки середа, а я вже доробив справи на минулий понеділок! Тиждень тому я доробляв понеділкові справи в п’ятницю! Помітний прогрес!”
Ну і взагалі корисно дивитися на себе без осуду, а з цікавістю. Не “Я нікчема і нічого не встигаю”, а щось таке: “Схоже, я приділяю набагато менше часу цій справі, ніж хотів. Цікаво чому”.
Спробуй поставитися до себе не з осудом, а з цікавістю. І подивися, як це вплине на твоє самопочуття.
Але тоді я буду менше встигати!
Ну так. Суть тайм-менеджменту та ефективності не в тому, щоб встигати більше за інших. І навіть не в тому, щоб встигати багато. Суть у тому, щоб встигнути те, що тобі зараз важливо.
Уяви, що ти помираєш, і на твоєму надгробку пишуть:
Закрив 100 500 000 завдань, але так нічого і не встиг.
Так собі перспектива.