Знаєте, як намагалися ростити сильних особистостей 40-50 років тому?
“Що ти розкисаєш, зберися з духом, ти ж чоловік!” або “У тебе все з рук валиться, нічого нормально зробити не можеш”.
Дитина, на думку батьків, мала ставати сильною особистістю. Але звідки в тодішньому суспільстві було стільки м’якотілих, несамостійних чоловіків? Я скажу – від невпевненості в собі.
Що не потрібно робити, щоб виростити дитину сильною особистістю?
“Прийоми виховання”, які я перерахував вище, як правило, справляють на дитину протилежний ефект, і вона опускає руки.
“Знову батьки сердяться. Знову я зробив щось не так, засмутив їх. Вони хвалять інших, отже, я ні на що не придатний. Вони мене не люблять”.
Такий хід думок закріплюється в підсвідомості і робить дитину залежною спочатку від оцінок батьків, потім від думки оточуючих.
Як же привчати її до дисципліни?
Дитина – це маленька людина, яка тільки почала відкривати для себе світ. Головне, чого вона потребує – любові та віри в її здібності. І хто, як не батьки, може наділити її цими почуттями?
Не потрібно на неї надмірно тиснути. Не потрібно ламати “під себе”. Діти не можуть бути точною копією батьків.
Це зовсім інші люди – по-перше, з іншого покоління, по-друге, із зовсім іншим світосприйняттям. Не калічте їх постійними моралями.
Запитаєте, як же в такому разі їх привчити до дисципліни? Елементарно – на власному прикладі.
Збираєтеся на зустріч, ви вже готові до виходу, а дитина ще ні. Не кричіть.
Скажіть:
Слухай, якщо люди призначили час, значить, на нас уже чекають, а змушувати себе чекати негарно. Тобі сподобалося, якби ти чекав когось півгодини?
Говорячи це спокійним тоном, ви показуєте дитині, що вона теж доросла і має зрозуміти ваше прохання правильно. Якщо ж кричите і дорікаєте, то демонструєте свою владу і бажання, щоб вам підкорялися.
Результат – дитина послухається, але не з розуміння важливості дисципліни, а зі страху. Бачите різницю?
Що потрібно говорити, щоб дитина виросла сильною особистістю? Що ви її любите і пишаєтеся нею.
На цьому дозвольте мені завершити наші “батьківські збори”. Як завжди, чекаю на ваші коментарі з прикладами з особистого життя.