У політиці, риториці навішування ярликів – це маніпуляція. Але в житті ми теж навішуємо ярлики та намагаємося маніпулювати. Навіть самі не помічаємо як саме.
Всі ми звикли структурувати своє життя. Так воно здається простіше і зрозуміліше. І все нам треба розкласти по коробочках, по поличках, шафках. І дати всьому назву, характеристики, оцінку, приклеїти бірочки. Так Життя стає більш зрозуміле, організоване, а значить менш небезпечне. Але ця ясність і зрозумілість з’являється лише в нашій голові.
І людей ми теж ранжуємо: по статусу, розуму, можливостям, політичній орієнтації, відношенню до держави і т.д. і наділяємо епітетами, ярликами і в коробочки, в коробочки… а коробочки на полички. Зазвичай ми робимо це миттєво, можливо навіть при першій зустрічі. Та вискочка, той патріот, та типова блондинка, начальник самодур, а колега і зовсім дурень.
В результаті: все у нас розкладено, устаканено, все по порядочку. Але тепер виходить що “сильний” вже не може проявляти почуття, показувати слабкість, а “добрий” не може лаятися і злитися – йому не місце на поличці з агресивними. “Вірний” не може зрадити, бо це інша “полиця”. Та й ярличок тикає: ти не можеш, ти в очах суспільства і оточуючих не такий. Іноді людям хочеться вилізти з коробочки. І в першу чергу з коробочки уявлень про самого себе.
Але люди не відповідають ярликам. Вони багатосторонні. Іноді не допоможе навіть поміняти ярличок і поличку. Доведеться перекладати туди-сюди постійно.
Навішування ярликів часто допомагає людям і відмазатися перед собою. Це не я поганий працівник, це начальник самодур. Це не я погано виконую свою роль, це колега дурень. Це ми хороші, а вони всі погані. Останнє йде ще від особливостей міфологічного мислення, поділу на ми та вони.
Але так не буває, люди все одно вибиваються з наших загальних уявлень. І що ми тоді робимо? А ми намагаємося це просто не помічати.
Тому багато хто не хоче бути ідеальними ні в чиїх очах. Не хочуть непотрібних узагальнень. Не хочуть відповідати, не хочуть, щоб їм клеїли ярлики і самі намагаються від цього відсторониться подалі. І намагаються критично розглянути свої висновки.
Я теж не хочу, щоб мені давали якісь однобокі характеристики. Всі ці ярлики – це стани, в яких людина може бувати. Наприклад я сама або інша людина. У деяких станах я буваю частіше. Але не постійно. Люди не можуть перебувати постійно в щасті, життєвому нігілізмі, в доброті, в агресії, в нерозумінні, в патріотизмі. У них є інші сторони. І часто пріоритет їх змінюється. Тому навіть якщо ви любите ділити людей на категорії та роздавати епітети періодично переглядайте міняйте їх на більш свіжі, уточнені і розширені версії.
Звичайно, з ярликами і коробочками простіше жити. Все зрозуміло, чітко. Ролі зафіксовані, статуси роздані, можливі сценарії написані, ярлички блищать. Але тоді раптом всередині з’являється це відчуття якогось обмеження. Стереотипи мислення допомагають нам тільки на початку (кар’єри, справи, життя), а потім вони тільки заважають.
Як тільки ви висовуєте голову зі своєї коробочки, навколишні люди прагнуть засунути вас назад: “ти змінився і став інший” (з колишньою коробочкою було простіше визначиться, а значить і легше використовувати). “Поверни все, як було. Нам так приємно (зрозуміло) було з тобою спілкуватися”. І це про будь-які коробочки, полички, ярлички.
Люди цікавляться як проявляти свої нові таланти, щоб не бути відкинутим, не розполохати друзів? Як переконати людей навколо, щоб вони дозволили тобі бути різним? Можна наплювати на всіх, послати подалі і хай буде, що буде. А якщо люди важливі для нас?
А може ризикнути? Швидше за все, хтось не зрозуміє і віддалиться, хтось відкине зовсім. І це буде ваша ціна за можливість бути різним, бути собою. Але і водночас з’явиться хтось новий. Адже різнобічні люди теж комусь цікаві. Вірніше, вони цікаві навіть більше.
Природно, ми будемо завжди жити в мирі з деякими обмеженнями. Наша свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Тобто де порушені або можуть бути порушені інтереси інших. Коли ми бачимо що чиїсь інтереси можуть бути зачеплені – ми розмірковуємо ретельніше і приймаємо рішення з великими труднощами. Все це правила життя соціуму.
Я намагаюся стримувати спонтанні прояви і тільки там, де це недоречно. В іншому, я вважаю, важливіше дати собі шанс на прояв потрібної якості, вмінні або проявити себе в чомусь новому.