Є така помилка мислення:
Я вже стільки в це вклав, не кидати ж це!
В англомовній літературі це називається sunken cost fallacy – “Помилка про безповоротні витрати”. Ось що це таке і як у підсумку варто ухвалювати про це рішення.
Маячна ситуація
Уявіть, що ви йдете в магазин. На півдорозі згадуєте, що сьогодні магазин зачинений. Але ж ви вже пройшли три квартали! Не повертати ж назад?! З цими думками ви продовжуєте шлях до зачиненого магазину.
У прикладі з магазином це звучить дивно. Але в інших менш очевидних сценаріях логіка здається цілком робочою. Припустимо, людина вчиться на лікаря. В ординатурі, коли за спиною вже багато років навчання, вона раптом усвідомлює, що це взагалі не її. Але продовжує вчитися – даремно, чи що, сім років витратила? У такій ситуації ідея більше не здається абсурдною.
На прикладі іноземної мови
Припустимо, Ібрагім думає, чи йти йому до школи англійської. Навичка здається йому корисною, але він розуміє, що буде важко.
Ібрагім продовжує міркувати. Він вчив англійську в школі, потім в інституті, потім уже в дорослому віці пробував займатися самостійно. “Треба вже добити це питання” – звучить у голові Ібрагіма.
“Треба добити” в цьому випадку перекладається як “Я вже витратив багато часу і сил на це, тому я хочу це закінчити і отримати результат”. Це якраз приклад помилки безповоротних витрат: Ібрагім вирішує витратити більше часу в майбутньому через те, що він уже витратив багато часу в минулому.
Чому це помилка мислення
Минуле не повернеш. Яке б рішення Ібрагім зараз не прийняв, він не поверне вже витрачений час. А ось майбутнє дуже навіть залежить від його рішення. Можна уявити, що минуле нереальне, а майбутнє реальне, і ось це нереальне впливає на реальне. “Реальне” – у сенсі “те, на що ми можемо вплинути”.
Вибір насправді складніший. Ібрагім вибирає з двох варіантів, але насправді варіантів більше. Можна займатися англійською, а можна спортом, кар’єрою, здоров’ям, смачною їжею і сексом, ходити до психолога або ганяти гусей. Ібрагім не бачить ці варіанти.
Виправдання тільки в його голові. Ібрагім думає, що вже витрачений час можна виправдати майбутнім результатом: мовляв, якщо стільки часу витрачено, то він зобов’язаний отримати результат.
Але виправдання чи невиправдання минулого – це тільки в голові Ібрагіма. Ніхто його не засудить, якщо він зараз кине англійську, бо це тільки його справа. Ніхто не чекає від нього чорного поясу з англійської мови. Ці очікування – суто ібрагімівська заморочка.
Що з цим робити
Єдиний спосіб впоратися з цією помилкою – прибрати з шальки терезів минуле. Ібрагім має подумки списати старі втрати, пробачити собі згаяний час і перестати його враховувати. Так, минуле було, але в ухваленні рішень про майбутнє воно має нульову вагу.
Можна уявити так: якщо рішення стосується майбутнього, потрібно оцінювати фактори з майбутнього.
У випадку з англійською йти займатися потрібно тільки тоді, коли плюси з майбутнього переважать мінуси з майбутнього – наприклад, якщо Ібрагім побачить в англійській потужні кар’єрні перспективи (або в китайській, арабській чи будь-якій іншій мові).
Наприклад, тепер вибір може формулюватися так: “Так, англійську буде вчити важко, але оскільки я вже багато там знаю, я вивчу її швидше і зможу піти на роботу в таку-то компанію, що дасть змогу мені…”.
А може бути й так:
Я довго вчив англійську, але я не бачу з нею істотних кар’єрних перспектив. Так, це загалом корисно, але здоровий сон, спорт і прогулянки з дитиною будуть для мене набагато кориснішими.
Якщо Ібрагім не може чітко сформулювати перспективи кожного з рішень, у нього немає підстав для прийняття цього рішення. Тоді можна чесно сказати:
Я не знаю, як це вирішити, мені потрібно більше інформації.
У всіх випадках аргументи спрямовані в майбутнє, а не в минуле.
P. S. Якщо перегнути палицю
Часто люди дають неправильну оцінку перспективам своїх рішень. І тоді цей метод може погіршити ситуацію.
Наприклад, людина працює на стартовій позиції в якій-небудь ІТ-компанії. Працює рік без підвищення.
- Раніше вона б продовжувала тягнути лямку, адже вже стільки пропрацьовано. І ось вона продовжує працювати, потай мріючи про підвищення. Нічого не відбувається, людині погано, вона вигорає тощо.
- Тепер вона така: “Мене не підвищують, плювати на минуле, піду в іншу компанію”. Добре, що він не тягне лямку через минуле, але чи правильне це рішення?
Оптимально проаналізувати так:
Окей, я можу не продовжувати працювати тут тільки на підставі того, що я вже пропрацював рік. Я не зобов’язаний тягнути це. Я маю право піти. Але…
Чи справді я вичерпав тут кар’єрні можливості? Чи все я зробив, щоб вийти на наступний рівень?
Чи справді відсутність кар’єрного зростання пов’язана з цією компанією, її оргструктурою, її командою і процесами? Чи є хоча б частка моєї відповідальності за це?
Чи хочу я бути тут фахівцем середнього або вищого рівня? Чи мені не подобається сама робота, її суть і наповнення?
Правильно, що в цьому аналізі більше не бере участі аргумент “Стільки сил вкладено”. Але сам аналіз має бути глибоким і детальним, а не на емоціях.