“Тільки слабкі люди проявляють емоції”, “На скривджених воду возять”, “Не можна так злитися, ти ж хороша людина”, “Не плач, ти ж хлопчик”, “Боїшся – значить, боягуз”. Чи знайомі вам ці фрази? Мені – дуже. Вони стали для мене якимось збірним образом установок, які існували в 90-х і 2000-х.
Так, це зараз усе більше людей говорять про цінність набуття м’яких навичок. Про те, що важливо бути не тільки розумною людиною, але ще й емоційно розвиненою, усвідомленою, такою, що вміє рефлексувати й аналізувати свій досвід.
Але тоді, в моєму дитинстві (та й юності, до речі, теж), мало хто говорив про те, що плакати – це абсолютно нормально, злитися – теж. Що давати волю своїм емоціям – це теж цілком природно.
Пам’ятаю уроки фізики у своїй школі, під час яких весь клас практично непритомнів від страху. У мене тремтіло все тіло, і я ніяк не могла згадати правило, яке вже давно знала напам’ять.
Хтось може сказати: “У всіх був схожий досвід у школі, який навіть загартував”. І справді, страх – це емоція, яка часто дає змогу вижити. Але якби я, будучи школяркою чи студенткою, розуміла, що мені робити зі своїм страхом, як ним керувати – можливо, моє навчання могло бути успішнішим, більш усвідомленим і не таким болісним, як на уроках фізики.
У цій статті я хочу поділитися своїми думками про важливість емоційного інтелекту в житті будь-якої людини, а також поговорити про те, як його можна розвивати.
Що таке емоційний інтелект (EQ)?
Коли я вперше була учасницею освітнього семінару з проєктного менеджменту, фасилітатор після однієї із вправ запитав: “Що ви зараз відчуваєте?” Не як, а що. І тут до мене дійшло: виявляється, мені не завжди легко підібрати потрібне слово для визначення свого емоційного стану.
І, чесно кажучи, немає в мене навички усвідомлювати, що відчуваю і чому. Власне, відтоді почалося і триває моє знайомство з емоційним інтелектом.
Є багато різних визначень поняття “Емоційний інтелект”, але це, як на мене, найповніше, хоч і доволі лаконічне: “Емоційний інтелект – це здатність враховувати та використовувати інформацію, що міститься в емоціях (своїх чи іншої людини)”.
Раніше емоції вважалися протилежністю розуму. Їх часто сприймали як щось нелогічне і навіть нерозумне. Те, що не може нести в собі жодної інформації. Виявилося, що це не так, адже все, що існує у світі, вже несе в собі певну інформацію. Питання в тому, чи вміємо ми її розуміти й використовувати.
Емоції з’являються, посилюються, зникають, передаються від однієї людини до іншої. У виникнення емоцій є причини та певний ефект. Часто цей процес здається спонтанним і некерованим. Але насправді він відбувається за певними правилами. І знаючи ці правила, можна передбачати появу та вплив різних емоцій у себе чи в інших людей.
Емоції – важлива частина навчання
Зараз я працюю фасилітаторкою у сфері неформальної освіти, веду тренінги з розвитку емоційної компетентності в дорослих та емоційні майстерні для дітей. І з кожним днем дедалі більше переконуюся в тому, що емоції – важлива частина будь-якого навчання.
Процес навчання не існує окремо від особистості та від контексту. Якщо учасник семінару сильно засмучений або засмучений, то й отримувати нові знання йому буде складніше.
Раніше вважалося, що навчання та емоції – це несумісні речі. І що емоції потрібно обов’язково відокремлювати від логіки та структурованості. Тепер відомо, що процес навчання та емоції не просто пов’язані. Їхня взаємодія необхідна для адаптивного навчання.
У компетентнісному підході в освіті до структури компетенції також завжди включена ця емоційна складова – цінності, мотивація, ставлення, емоційні конотації. З точки зору нейробіології неможливо ухвалювати рішення, запам’ятовувати, аргументувати, пов’язувати думки та робити висновки без емоцій.
У своїх освітніх програмах ми використовуємо холістичний (цілісний) підхід до навчання, який охоплює не тільки розумовий розвиток людини, а й емоційний, психологічний, соціальний. Холістичний підхід – про цілісність людини: ми навчаємося як цілісна істота і водночас створюємо умови для формування цілісної особистості.
Тому розвиток емоційної компетентності займає важливу частину на наших семінарах і тренінгах. Усвідомлення емоцій допомагає учасникам покращити навички саморефлексії, зрозуміти свої освітні цілі, краще артикулювати свої потреби, та й загалом краще розуміти себе та інших.
Як можна розвивати емоційний інтелект?
Що взагалі означає розвивати емоційний інтелект? На мій погляд, це означає навчитися усвідомлювати свої емоції та розуміти, як ними можна керувати. А також розуміти і визнавати емоції співрозмовника, уявляти себе на місці іншої людини, вміти співпереживати їй.
Нижче я розповім про ті способи, якими користуюся сама і які пропоную практикувати учасникам та учасницям тренінгів:
Практикувати усвідомлення своїх емоцій. Усвідомити – це про те, щоб дати своїй емоції назву. У багатьох людей немає навички називання, тому тут дуже важливе тренування.
Можна встановити у своєму телефоні нагадування із запитаннями: “Що я зараз відчуваю і чому?” і відповідати на них хоча б двічі на день. Так, спочатку цей процес може виглядати дивно і ненатурально, та й не завжди вистачає запасу слів, щоб пояснити свій стан. У цьому випадку можна створити свій словник емоцій, який допоможе при труднощах називання.
Вести щоденник емоцій. Ця письмова практика допомагає усвідомити свої почуття, відчуття, переосмислити досвід, знизити напругу і стати ближче до себе.
Визнавати свою емоцію. Так, вона може заважати вам, але потрібно прийняти, що в цей момент вона ваша.
Тут важливо не заглушити емоцію, а зрозуміти, що допоможе знизити її інтенсивність. Наприклад, зателефонувати близькій людині, прогулятися, вмитися, попити води, повільно подихати тощо.
Пробувати не пригнічувати й не ігнорувати свої емоції, адже пригнічені емоції нікуди не зникають. Щойно в людини з’являється можливість їх виплеснути, вони із задоволенням вириваються на волю. Щоправда, часто це відбувається в невідповідний момент. Також весь час пригнічуючи, наприклад, неприємні емоції, відбувається придушення всіх інших.
Не ділити емоції на погані та хороші. Використовуйте інші формулювання. Наприклад, конструктивні та деструктивні, такі, що підтримують або відволікають/заважають, нейтральні, суперечливі. Це допоможе в прийнятті свого емоційного стану та розумінні його причини.
Користуватися алгоритмом управління своїми емоціями. Виглядає він так: усвідомити свою емоцію → усвідомити свою мету в цій ситуації (поставити собі запитання “Чого я зараз хочу?” Наприклад, заспокоїтися, якщо відчуваєте сильне хвилювання. Або ж вам добре з тією емоцією, яка зараз є?).
Якщо добре з емоцією, що виникла → насолоджуватися станом. Якщо потрібно повернутися в спокійний стан → вибрати потрібний спосіб.
Думаю, кожна людина підсвідомо знає, що їй може допомогти, і навіть використовує ці техніки. Якими вони можуть бути?
Тонізуюче дихання, прогулянки, психотерапія, фізичні вправи, масаж, сон та інші. Подумайте про такі техніки для себе, запишіть їх у блокноті й повертайтеся до них не тільки в момент сильного емоційного потрясіння, а й для того, щоб підтримувати себе в ресурсному стані.
Звертати увагу на своє тіло, зміни в голосі та рухах. Іноді напруга в шиї може бути спричинена інтенсивними фізичними навантаженнями, а іноді стати сигналом тривожності та стресу.
Бути чесним із собою та іншими. Коли у вас запитують “Як справи?”, зовсім не обов’язково відповідати черговою фразою “Все нормально”. Проаналізуйте ситуацію та розкажіть про свої емоції. Така чесність може допомогти, наприклад, у командній роботі повідомити про свої потреби чи побоювання.
Не знецінювати емоції іншої людини та не давати непрошених порад. Фрази на кшталт “Та через це нема чого засмучуватися”, “Через місяць ти про це навіть не згадаєш”, “Я б на твоєму місці зробив по-іншому” – не найкраще, що можна відповісти, коли ваш друг ділиться своїми емоціями. Найімовірніше, вони викличуть образу і відчуття неприйняття. Співрозмовнику важливо виговоритися й отримати підтримку.
Розвиваємо емпатію
“Чи можна злитися?” – “Ну так. Хочеш – береш і злишся”.
Такий діалог стався з дитиною на одній із майстерень із розвитку емоційного інтелекту, які наша команда робить у рамках благодійного проєкту. Якщо чесно, відповідь дитини здивувала. На майстернях ми часто ставимо дітям подібні запитання, щоб зрозуміти їхню позицію, та й просто почати розмову по темі. Багато хто відповідає, мовляв, ні, краще не злитися або не дратуватися, контролювати свої емоції і нікому їх не показувати.
І тільки потім, уже в процесі заняття, виявляється, що сама дитина так не думає, а думка найчастіше нав’язана суспільством.
Тому, мені здається, просто необхідно з дитинства доносити до людини, що відчувати будь-яку емоцію – це природно.
Зрозуміло, у роботі з дітьми підходять не всі способи розвитку емоційного інтелекту, які я описала в статті вище. Дітям не завжди просто висловити, пояснити емоції словами. На заняттях ми допомагаємо дітям познайомитися зі своїми емоціями через рухи, голос, творчість. Даємо простір і можливість кожній дитині висловити і прожити емоції так, як їй хочеться зробити на цей момент (звісно, без насильства до себе та іншої людини).
Нижче я розповім про ті методи, які ми використовуємо на майстернях найчастіше:
Озвучуємо свої емоції та причини їх виникнення.
Часто користуємося формулюванням:
Я відчуваю…, тому що…. І я хотів/а б…
Щиро цікавимося і приймаємо емоції кожної дитини.
Це важливо прямо показати, проговорити. Наприклад:
Так, я розумію, що ти злишся і ти маєш повне право це робити. Давай подумаємо про те, що тобі може допомогти заспокоїтися, якщо ти цього хочеш.
Пропонуємо дітям візуалізувати свої емоції.
Наприклад, намалювати радість, зліпити занепокоєння, зробити колаж роздратування.
Пропонуємо варіанти для проживання емоцій “тут і зараз”:
Прокричати образу, протанцювати страх, полежати в спокої на траві, проспівати радість.
Створюємо коробочки емоцій
Наприклад, коробочку задоволення. У неї потрібно покласти те, що приносить задоволення – це може бути лавровий лист, цукерка, лист, картинка, фотографія. Тут важливий, звичайно, сам процес пошуку тих речей, спогадів, предметів, які викликають у дитини емоцію задоволення.
Адаптуємо деякі настільні ігри до теми EQ.
Наприклад, дженгу – на кожну дощечку ми наклеїли запитання за темою емоцій. Щойно гравець дістає елемент вежі, йому потрібно відповісти на запитання. Усі інші теж можуть відповідати або ж ставити додаткові запитання.
Розповідаємо дітям про різні техніки дихання і практикуємо їх.
Усі ці методи можуть виглядати казковими або навпаки занадто простими. Хтось може запитати: “І що, це справді працює і допомагає розвивати емоційний інтелект у дітей?” Правда, працює.
Так, спочатку, буває, складно заговорити з групою дітей про емоції (особливо якщо до цього такої практики не було), перший час ваші запитання та відповіді дитини, найімовірніше, звучатимуть досить неприродно і незвично. Але справа в практиці та щирій зацікавленості в темі.
Звісно, про емоційний інтелект можна говорити довго і багато. У цій статті я описала тільки свій досвід і ті методики, які використовую в повсякденному житті та роботі, щоб розвивати свій EQ і намагатися допомагати розвивати EQ іншим.
Головний мій посил у тому, що будь-яка емоція – це реакція людини на будь-що (ситуацію, спогад, розмову тощо). Тому дуже важливо ловити ці реакції прямо за хвіст (або раніше) і не ігнорувати їх. Бажаю пробувати не пригнічувати емоції, а усвідомлювати їх, приймати, проживати і давати їм вихід.