Фасилі… фасилітація… що, вибачте?
Мета цієї статті буде досягнута, якщо після прочитання ви скажете:
Тепер я розумію, що таке фасилітація.
Якщо питання залишаться або (ура!) виникнуть нові, то ми просимо написати ці питання в коментарях, щоб ми розуміли, який аспект теми висвітлити наступним.
У моїй робочій папці понад 30 визначень фасилітації, і всі вони, так чи інакше, відображають її суть. Нижче пропоную лише деякі з них. Ви можете обрати те, яке відгукнеться вам найбільше/буде зрозумілішим.
Фасилітація (від англ. facilitate – полегшувати, допомагати, сприяти).
Подивіться ще раз на останнє визначення. Фасилітацію часто уявляють як сукупність технологій або інструментів, покликаних полегшити взаємодію в групі та дійти до єдиного рішення.
Таке розуміння, у вузькому сенсі, не суперечить суті предмета, однак у цій статті пропонуємо розібратися у філософських засадах і постулатах фасилітації – тій частині айсберга, що ховається під водою.
Внутрішні установки, з яких виходить фасилітатор, або Постулати фасилітації:
- Люди розумні, здатні та хочуть діяти ефективно.
- Група може прийняти краще рішення, ніж одинак.
- Думка кожного однаково важлива незалежно від його/її посади, статусу.
- Форма роботи не менш важлива для результату, ніж зміст/тема.
- Люди більш віддані тим ідеям, у створенні яких брали участь.
- Люди візьмуть на себе відповідальність і будуть слідувати виробленим ними рішенням.
- Група сама здатна справлятися з проблемами і перешкодами, якщо надати ефективний формат і навчити ефективного способу.
- Якщо група чинить опір, це не катастрофа, а енергія, яку можна використовувати
- Надати метод і допомогти іншим скористатися ним не менш важливо, ніж запропонувати готове рішення.
- Фасилітатор так само важливий, як і експерт (а часто важливіший).
- … продовжите список вашими варіантами.
Фасилітація в дії
Якщо ви дочитали до цього абзацу, запитання “Як ці постулати реалізуються на практиці?” буде вельми резонним.
Розгляньмо магію фасилітації на прикладі.
Уявіть робочу групу, яка зібралася на обговорення проекту з благоустрою скверу в місті N (реальна ситуація). До цієї робочої групи увійшли експерти з різних сфер: архітектор, еколог, ландшафтний дизайнер, юрист, економіст, соціолог, філософ… Кожен із них – фахівець своєї справи, у кожного за плечима великий досвід і свій погляд на проєкт. Завдання групи: виробити спільне рішення про те, який вигляд має мати сквер, враховуючи різні показники.
Як допомогти групі, де кожен розмовляє своєю мовою і бачить тільки свою зону відповідальності, домовитися і дійти спільного рішення? Тут на допомогу приходить фасилітаційний підхід.
Перед учасниками групи стоїть завдання – дійти єдиного рішення з певного питання. Учасники дискусії висловлюють різні думки і потрапляють у зону, так званого, розбіжного мислення, коли кожен по-своєму має рацію, і учасники ще не готові почути один одного.
Фасилітатору необхідно підтримувати динаміку групи, щоб учасники змогли вийти за рамки власних усталених поглядів і почали генерувати нові ідеї. Так вони потрапляють у зону стогонів, де потрібно поєднувати свої креативні ідеї з чужими нестандартними думками, подолати психологічний опір, а це, погодьтеся, не так-то просто.
На цьому етапі фасилітатор докладає максимум зусиль, щоб група могла осмислити, узагальнити, зрозуміти, як можна інтегрувати пропозиції одна одної і подолати тим самим зону стогонів або дискомфорту. Коли зона дискомфорту позаду, група переходить у зону сходження, де учасники готові знайти і прийняти остаточне рішення.
Один із головних секретів фасилітації в тому, що найефективнішими є ті рішення, які люди можуть виробити самостійно, і які впливають на них самих.
Перехід від однієї фази до іншої відбувається за допомогою конкретних фасилітаційних методів, кожен з яких вартий окремої статті.
Фасилітатор при цьому тримає у фокусі відразу кілька показників і аналізує те, що відбувається:
- Чи рухається група до результату? Чи єдине це рішення, чи можуть бути ще? Чи потрібно групі більше часу на обговорення?
- Що відбувається з учасниками? Чи всі можуть висловлюватися? Чи немає конфліктів? Який рівень енергії в групі?
- Як я себе почуваю? Чи не виходжу в експертну позицію? Чи потрібно групі більше імпульсу від мене чи залишити процес, як він є?
- Як простір працює на процес? Чи потрібно більше світла? Чи всім вистачає місця?
Іноді з боку може здаватися, що фасилітатор мало що робить: дає певні імпульси групі та відправляє працювати самостійно. Насправді в цей час він керує масою невидимих процесів, і наведені вище запитання – лише піщинка в морі аналітичних роздумів фасилітатора.
Описана ситуація – теж лише один із прикладів. Фасилітацію успішно застосовують у медіації, у бізнес-процесах, у роботі некомерційних організацій і державних структур, у розбудові спільнот і в освіті, і кожна з цих сфер застосування вимагає від ведучого унікальних компетенцій.
Також сьогодні у фасилітаторів виділяють різні позиції: фасилітатор-експерт, фасилітатор-консультант, графічний фасилітатор тощо. Методи, які використовують фасилітатори, різноманітні та варіативні, але базова істина така – фасилітатор завжди вірить у людей, у їхній досвід і переконаний, що група завжди може дійти до кращого результату.
Освітня фасилітація
В Асоціаці тренерів ми віримо у фасилітаційний підхід, зокрема, в освіті. Освітня фасилітація дедалі більше оформляється в самостійний напрямок, і ми дуже натхненні цими процесами. Тренери допомагають впроваджувати фасилітацію у формальну освіту по всій країні.
Як вам таке розуміння фасилітації в освіті?
Педагогічна фасилітація – це якісно вищий рівень навчання, що відповідає сучасним запитам практики. Практично учень засвоює рівно стільки, скільки в нього виникло запитань, тобто наскільки він був активний у навчальному процесі.
Жодний емоційний і логічно побудований виклад матеріалу не дає бажаного ефекту, якщо ті, хто навчається, з тих чи інших причин залишилися пасивними слухачами, які лише присутні на уроках і машинально фіксують його зміст. Кожен із них бере від занять рівно стільки матеріалу, скільки проявлено ним свідомості при його сприйнятті.
За фасилітації навчання вчитель отримує можливість використовувати не догматичні методи і прийоми, а ті з них, які сприяють творчому засвоєнню необхідної інформації, формують уміння міркувати, шукати нові грані проблем у вже відомому матеріалі.
Вона дає змогу викладачеві зайняти позицію не “над”, а “разом” з учнями і не боятися при цьому бути звинуваченим у “незнанні наявних на практиці проблем”, які аналізуються та можуть піддаватися сумніву.
Фасилітація добре допомагає в пошуку свого “найкращого” способу.
Ми з колегами часто розглядаємо фасилітацію як один зі способів управління групою на шляху від залежного учня до самоспрямованого. Для залежного підходить директивний спосіб, коли кажуть, як правильно. А самоспрямованому хочеться вирішувати самому, чого вчитися, як вчитися і які висновки зробити.
Фасилітація перебуває десь у проміжку, коли учень уже досить багато знає і вміє, залучений у процес, але йому ще хочеться підтримки у вибудовуванні освітнього процесу.
Фундамент фасилітації
У своїй роботі ми спираємося на різні концепції, ідеї яких суміжні з фасилітаційним підходом:
Концепція “Особистісно-центрованого підходу” Маслоу і К. Роджерса говорить про те, що в центрі всіх процесів стоїть людина з її почуттями, інтересами, переконаннями.
Таким чином, фасилітатор – це той, хто може допомогти людині зрозуміти себе, але не знає при цьому правильної відповіді. Фасилітатор вибудовує робочий процес, виходячи з особливостей людини або групи.
З “Конструктивізму” Ж.Ж. Піаже, Л.С. Виготського ми виділяємо такі принципи, співзвучні фасилітаційному підходу:
- кожна конкретна людина здатна вплинути на все, що з нею відбувається, у т.ч. на освітній процес;
- включення учасників у процес відбувається через пошук, дослідження, розв’язання значущих проблем із навколишньої дійсності.
Підхід “темоцентрованої взаємодії” (TCI – Theme Centered Interaction) Рут Кон каже, що люди можуть навчатися одне в одного, одне через одного. Вона сформулювала кілька аспектів, на баланс яких потрібно спиратися під час роботи з групою:
- тема (Наскільки тема має бути розкрита?)
- ми / група (Як налаштовані комунікації в групі, як використовується потенціал групи? Розкриття теми через кожного учасника в групі – це проживання різноманіття і мудрості групи)
- я (Як я ставлюся до теми? Який мій досвід? Що ця тема для мене означає?)
- оточення (Чи відповідає обстановка продуктивній роботі? Чи немає перешкод, які необхідно або можна усунути для більш ефективної роботи?).
Спираючись на ці підходи, ви створюєте середовище, що сприяє становленню самонаправленого учня. Такого учня, який приймає виклики освітнього процесу, може самостійно ставити цілі та відстежувати свій прогрес, сприймаючи педагога як напарника чи куратора, але не як персону, яка знає відповіді на всі запитання.
Зрозуміло, перераховані концепції – далеко не всі, що вкладаються в основу фасилітаційного підходу, проте вже з цього короткого огляду стає зрозуміло, що фасилітація – людиноцентрований підхід, який вбирає в себе найкращі принципи гуманістичних концепцій.
“Дати слово групі” – такий девіз фасилітатора. Менше говорити, більше слухати і ставити правильні запитання – зовсім не просто, але результати того варті, спробуйте!