Струм. Як здійснювати вигідні кроки без втрат Ігор Рибаков

Як перетворити страх і непередбачуваність в засіб досягнення цілей?
Чому підприємницьке мислення стане в пригоді в будь-якій справі? Що важливіше для підприємця, знання або досвід?

Жив – був звичайний хлопець на ім’я Ігор. Життя у нього була начебто звичайне: спочатку школа, потім ВНЗ, справжній друг і звичайні в цілому плани: стати багатим і успішним.

Ну, ладно. Плани може були й не зовсім звичайні.

Не всі хочуть популярності та величезної відповідальності. Всупереч сучасним тенденціям кожен не може і не повинен бути підприємцем.

Лікарі, вчителі, пожежники і юристи, що горять своєю професією, Україні потрібні не менше, ніж підприємці.
Але познайомившись з книгою Струм, ти, можливо, як і наші герої, зрозумієш, що підприємницьке мислення важливо не тільки в бізнесі.

Воно стане в нагоді в будь-якій сфері життя: допоможе знайти в собі енергію, щоб рухатися далі, незважаючи ні на що, і домогтися будь-яких поставлених цілей.

Ігор з другом Сергієм випробували безліч злетів і падінь: продавав морозиво, робив дахи, керував заводом…

І одного разу зрозумів, що втратив ресурсний стан. Просто не міг рухатися далі – не було ні сил, ні бажання.

У такому стані ти не помічаєш можливостей, навіть якщо вони падають тобі на голову.
У всьому бачиш тільки погане.

Як вибратися з виритої власноруч ями та повернути ресурсний стан?

Прийми, що ти знаєш і розумієш не все. Шукай способи розширити свої можливості: читай книги, дивись відео, спілкуйся з людьми. Парадокс, але коли все добре – тобі ніколи розвиватися. Так використовуй кожен здавалося б “втрачений “день з розумом.
Прийми за точку відліку себе самого. Перестань звалювати проблеми на інших людей, події та випадковості. Прийми, що з тебе починається не тільки твій успіх, але і твої проблеми. А значить тільки ти можеш впоратися з цим.

Досить себе карати, зменшуй кількість дій, які тебе збіднюють, і нарощуй дії, які збагачують.

Прийнявши себе за точку відліку, розберися, що забирає твої сили, а що їх надає. Алкоголь або кава заважають продуктивності? Поступово зменшуй такі дії.

Прогулянки на свіжому повітрі, спілкування з коханою і нові подорожі надають сил? Збільшуй такі дії!

Вибери та збери своє оточення самостійно. Не відмахуйся, що це неможливо. Зараз є не тільки особисте спілкування, але і телефон, інтернет.
Ти можеш впустити у своє життя кого завгодно і вчитися у нього, наприклад, надихатися чиїмись справами, підписавшись на блог людини, навіть якщо безпосередньо з нею не спілкуєшся.

Вчися у тих, хто вже чогось досяг, і володіє тим, до чого ти прагнеш. Не слухай псевдоекспертів – в Україні вони, на жаль, на кожному кроці.

Сьогодні звичайний студент Ігор став Ігорем Рибаковим – мільярдером, власником 60 заводів, підприємцем року.

І тому на ці поради можна звернути увагу, як вважаєш?

Отже, почнемо!

Зроби страх “не досягти чогось” своєю найсильнішою зброєю

Вітаю! Я Радислав Гандапас. Із задоволенням прочитав книгу Ігоря Рибакова “Струм” і сьогодні розповім тобі про неї.

А також поділюся власними прикладами та ідеями.

Багато років тому я працював на позиції заступника директора в одній організації, і ми в тому числі займалися проведенням тренінгів, семінарів, форумів, конференцій.

Я дивився на спікерів, які виходили на сцену, і це були не тільки наші співвітчизники, це були професіонали з США, Великобританії та інших країн.

Я дивився на них і не міг звільнитися від думки, що якби я був на їхньому місці, то я міг би виступати краще. Ця думка мене відвідувала, але можливості виступити у мене не було, тому що день у день я займався офісною рутиною.

І одного разу настав момент, коли мені такий шанс представився. Тренер, яка повинна була провести тренінг на завтра, каже мені ввечері: “ти знаєш, у мене не вийде завтра. Там щось перенесли, якісь лекції і я завтра не зможу працювати”.

Вона каже:»я завтра не зможу вийти на тренінг”.

Як так? Скасувати тренінг неможливо, людей вже не обдзвонити.

Вона каже: “Слухай, у мене є ідея. А давай ти замість мене проведеш першу половину тренінгу?».

Як я проведу? Я не тренер, я не знаю.

“Да ладно, перестань! Ти знаєш напам’ять цей тренінг, ти був у мене сто разів. Я дам тобі матеріали. Ти впораєшся”.

Звичайно, у мене були змішані почуття. З одного боку було дуже спокусливо, але з іншого боку, звичайно, ну, страшно. І я впевнений, що люди, які стрибають з парашутом, відчувають подібне почуття.

Але хоч і страшно, я все одно зважився і відповів «Так».

Я обклався матеріалами, готувався всю ніч. Навіщо? Чому? У чому був мотив? Довести самому собі. Довести самому собі або переконатися, що це не моє і перестати безплідно мріяти.

На самому тренінгу я був на такому емоційному підйомі. Не підйомі навіть. Я був на такому піку емоційному, що це з лишком компенсувало брак професійного досвіду.

Я працював на тренінгу в стані творчої неадекватності та мабуть дуже сильно завів групу на емоціях.

Потім мені довелося проводити цей тренінг цілком, тому що тренер, яка приїхала до групи, не змогла з цією групою працювати.

Така парадоксальна річ. Я зрозумів тоді ще, що відсутність досвіду не привід для того, щоб відмовитися від спроби.

Ну, хтось скаже:”Це просто щасливий випадок, так склалися обставини”. Слухайте, щасливі випадки випадають десятки разів на день. Ми просто їх ігноруємо, це по-перше.

По-друге, є ж і інша тактика. Вам випадає щасливий випадок і у вас така відмазка: «Опа, у мене недостатньо досвіду» або «ой, я не встигну підготуватися», або «ой, це взагалі не моя тема» і так далі. Потрібно мати певну сміливість, щоб відповісти ” так ” тому випадку, який вам випадає.

Про це і говорить у своїй книзі «Ток» Ігор Рибаков.

Страх, що не реалізується мрія, може стати потужною зброєю. Тією енергією, перед якою руйнуються всі перешкоди, яка дозволяє перестрибувати прірви.

Як не парадоксально, страх може стати вашим знаряддям по досягненню мрії. Досягненню мети.

Так, і пам’ятайте я, я говорив, що я спробую і, по-перше, мета – довести самому собі, але якщо ні, то ні. Ну, як би не моє.

Але я коли проводив цей тренінг, я відчув кайф, а це такий загалом індикатор безпомилковий, який вказує на те, що справа, якою займаєшся, твоє.

Ну і, по-друге, у мене здорово вийшло. Навіть при тому, що я не вмів. І я подумав: “А ось якщо я ще й буду вміти це робити, то, як же здорово у мене вийде”.

Коротше кажучи, я почав рух у цій професії. Почав я відразу, почав проводити тренінги, навчаючись по ходу п’єси. Якщо б я тоді знав, що коли-небудь прочитаю про це в книзі, але не про цей випадок, а про цей прийом.

Ігор Рибаков називає це “ловити зайця”. Коли ти приступаєш до справи і набираєш ресурси, інформацію, контакти й так далі, просто по ходу, по ходу діяльності.

Досить часто ми чекаємо моменту, коли ми будемо досить компетентні, щоб почати реалізовувати щось на практиці, але справжнє навчання так вчить нас: досвід відбувається тільки в процесі самої діяльності.

Ігор описує в книзі, як вони з Сергієм Колесніковим, якого я теж добре і давно знаю, гналися за зайцем, не намагаючись зібрати по максимуму інформації, а потім просто виявили на якомусь етапі, що у них величезна кількість ресурсів, які вони зібрали просто в процесі.

І ось ця гонка за зайцем, вона так розганяє самого мисливця, який женеться, і ви знаєте, буває такий момент, коли – хоб! – і заєць спійманий, так.

Мета досягнута, завдання реалізована і в цей момент стоїш в розгубленості, так, тримаєш зайця за вуха і думаєш: «Нічого собі! Ось так, така швидкість була! Така динаміка була! І Че зараз з цим з усім робити?».

Тому що ось цю динаміку гонки за маленьким зайцем можна звернути потім в перегони за оленем і так і виходить масштабний успіх в житті: вирішуючи одну задачу, ти вже тримаєш в розумі наступну.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *