Секретний секрет, про який зазвичай не говорять: у всіх нас є синдром самозванця.
Неважливо, скільки в нас заводів, пароплавів, успішних бізнесів. Ні-ні, та миготять думки із серії “Та це все не я, мені просто більше пощастило. Та й узагалі унікального нічого немає, кожен би зміг”.
Що це взагалі таке – синдром самозванця? Його можна описати як відчуття того, що наші заслуги нам не належать. Тобто, ми всіх успішно обдурили, а насправді нічого з себе не представляємо.
Ось приклад із мого життя. Щоразу, коли я виходжу на конференції з якоюсь доповіддю, мене просто розриває на шматки думка:
Я розповідаю якусь маячню, нікому це не потрібно.
Або її інша варіація:
Як я можу щось радити цьому бізнесу, я ж нічого не знаю/не вмію і взагалі говорю про банальні речі.
Думаю, що у вас теж бувають такі моменти. У когось це відбувається часто, а комусь пощастило, і такі “напади” відбуваються рідко. Але на щастя/на жаль, цей синдром накриває всіх, незалежно від статусу та досягнень. Ось, наприклад, у нас у клубі самозванців менторів дуже багато над-успішних людей. Але постійно тема самозванців спливає на обговорення.
Як із цим боротися і тримати синдром під контролем? Мені зазвичай допомагає зворотний зв’язок. На тих же конференціях люди підходять і кажуть, якою крутою і корисною була доповідь. А коли працюю з бізнесами, бачиш, як починають горіти очі у засновника і тобі кажуть:
Дякую, як же я раніше про це не подумав!
І самозванець трохи відступає.
От не повірите – коли писав цей текст, над вухом дзижчала уявна зануда зі словами
Ну що за дурню я несу? Чергова ж банальна банальність, треба гнати мене втришия.
Але куди гнати мене з мого ж каналу. Незрозуміло, але кого це хвилює?
Коротше, поки я не наважився видалити цей текст, заключна думка.
Сумніватися – це більш ніж нормально! Якщо самозванець вилазить, погладьте його по голівці та скажіть:
А зробімо і подивимося, що буде. Раптом зайде?
А тепер зробімо переклик: напишіть у коментарі, хто помічає за собою синдром самозванця?)