Ми багато говоримо про те, як важливо розвивати ініціативність молоді, залучати її до процесів ухвалення рішень, участі в суспільному житті. Але культура співучасті та проактивності не виникає з повітря. Зазвичай це результат всебічного партисипативного підходу в освіті, житті спільноти, управлінні проєктами чи організацією.
У цій статті ми розповідаємо, які це принципи, як їх реалізувати, чим вони прекрасні – і що взагалі вважати партисипацією.
Партисипація
(лат. participatio – участь, англ. participation – причетність) – термін, що позначає культуру участі або спів-участі людей, використовується в різних сферах.
Груповий проєкт, побудований на засадах партисипації, означає, що учасник займає не пасивну позицію спостерігача і споживача того, що підготували координатори, а активну позицію творця, інвестора у зміст проєкту або навіть проактивну позицію. Наприклад, коли пропонує ідеї та робить внесок в організацію життя групи, висловлює потреби, залежно від яких запланована програма може змінюватися.
У нашій молодіжній та груповій роботі ми могли переконатися, що співпраця всередині групи, вибудувана на засадах партисипації, приносить реальну насолоду проєктом. Але для цього координатору потрібно заздалегідь знати й розділяти принципи партисипативного підходу, а головне, грамотно їх впроваджувати.
Що за принципи?
Ми виділяємо кілька ключових:
- прозорість
- співучасть усіх зацікавлених
- взаємне навчання
- відповідальність
- самоконтроль і саморефлексія
- повага
- добровільність участі
- інклюзія
Звучить надто комплексно? Так і є. Розгляньмо кожен детальніше.
Прозорість
Має на увазі, що насамперед учасники знають і розуміють цілі та програму проєкту. Крім того, це чесна комунікація про те, що відбувається в проєкті, не тільки всередині команди організаторів, а й з учасниками. Якщо раптово виникають труднощі, змінюються плани, відбувається щось, що заважає подальшій реалізації проєкту, то важливо проговорити це з групою.
Тут ідеться не стільки про втаємничення учасників у нюанси проблеми, скільки про інформування групи про те, що саме впливає на те, що відбувається в цей момент. Якщо ви як координатори спокійно розповісте, що зараз вам складно ухвалити те чи інше рішення і чому, це не послабить ваших позицій у групі, але, можливо, учасники долучаться до розв’язання проблеми і нададуть підтримку. Або як мінімум приймуть ситуацію.
Співучасть усіх зацікавлених
Важливо раціонально делегувати завдання в реалізації проєкту і залучати учасників, якщо ви бачите, що група в змозі це виконати. А також дізнаватися думку всіх учасників з того чи іншого приводу (збір очікувань, голосування, опитування).
Це можна зробити так: ви не пропонуватимете вибір між двома опціями (або-або), а поставите відкрите запитання, що учасники хочуть дізнатися / куди піти / що побачити? Іноді варто всього лише запитати, хто хотів би приєднатися або взяти на себе відповідальність за щось у проєкті.
Ви можете залучати учасників до створення підсумкового продукту проєкту, ведення соцмереж, підготовки матеріалів, комунікації з експертами або партнерами, організації закупівель їжі тощо.
Головне правило: якщо ви передаєте відповідальність зацікавленим учасникам, то не контролюйте кожну їхню дію. Можливо, ви знаєте, як правильніше, але тут важливим є те, що учасники вчаться і набувають впевненості через цей процес співучасті та творення…
Але й на самоплив пускати все на самоплив не слід. Важливо знайти баланс між самостійністю учасників, необхідною підтримкою, власним контролем.
Збагачення знаннями (взаємне навчання)
Тут важливо налаштуватися на те, що незалежно від розподілу ролей “координатор – учасник”, учасники мають свій унікальний життєвий і професійний досвід, до якого потрібно бути відкритим.
Від самого початку проєкту потрібно продемонструвати учасникам, що саме їхні знання та вміння багато в чому формують зміст програми. Завдання координатора – організувати процес обміну знаннями, де кожен може чогось навчити інших (через майстер-класи, підготовку презентацій на тему проєкту, рецепт страви на вечерю, проведення екскурсії тощо).
Важливо помічати та розвивати потенціал групи та запрошувати учасників ділитися своїм досвідом, бо саме в процесі взаємодії один з одним в учасників відбувається навчання.
Відповідальність
Передбачається, що люди беруть участь у проєкті за власним бажанням та інтересом. З цього випливає, що відповідальність за те, як він пройде, покладається не тільки на координатора, а й на учасників. Звичайно, початкова розробка програми, маршруту і логістики – зона завдань координатора.
Але те, що відбувається в рамках проєкту (взаємини в групі, організація вільного часу і простору проживання, те, як буде вестися чергування на кухні) – відповідальність і учасників зокрема.
Іншими словами, організація “рамок” проекту – справа координаторів, а “наповнення” проекту залежить від участі групи. Партисипативний підхід, заснований на участі, поміщає учасника в центр навчального процесу. І навчання починається безпосередньо з досвіду і знань учасника.
Таким чином, учні є відповідальними за своє навчання і взаємодію з іншими учасниками. Важливо проговорити цей момент і дати учасникам свободу вирішувати. Тоді вони відчують відповідальність за те, що відбувається в проєкті.
Самоконтроль і саморефлексія
Без цього неможливий розвиток активної та суб’єктної позиції учасників.
Передбачається, що в рамках проєкту учасники мають можливість осмислити все, що відбувається, і те, як це впливає на їхній особистісний розвиток і взаємодію в групі (чого вчаться, що (не) виходить і чому, що можна зробити інакше наступного разу).
Через інструменти для рефлексії координатори допомагають учасникам спокійно провести оцінку і відстежити те, що відбувається в проєкті. Це можуть бути регулярні групові та індивідуальні рефлексії, розмова в парі або лист самому собі.
Основна мета оцінювальних зустрічей – практика усвідомленого аналізу перебігу проєкту і своєї ролі в ньому, щоб мати змогу змінитися, якщо необхідно.
Повага
Створюючи атмосферу поваги, координатори формують безпечний простір для самовираження та ініціативності учасників. Групі важливо дати зрозуміти, що проєкт завжди спрямований на обмін цінностями, переконаннями, досвідом.
Тому в атмосфері взаємної поваги та довіри учасники вчаться цінувати різноманіття. Формувати атмосферу поваги можна через вислуховування думок усіх членів групи, врахування потреб учасників, проговорення конфліктних ситуацій, що впливають на взаємодію в групі з усіма учасниками, спільний пошук рішень, виконання обіцянок, дотримання принципів рівноправності та відповідальність за вчинені дії. І це стосується як учасників, так і координаторів.
Добровільність участі
Учасник проєкту має право не бути постійно залученим до процесу. Він може відмовитися брати участь у деяких активностях або висловлюватися. Тут координатору важливо прийняти цей факт і спостерігати за групою.
Що стоїть за відмовою того чи іншого учасника – внутрішні переконання, які важливо поважати, або ж відсутність інтересу до проєкту загалом? Якщо друге, то варто поговорити з учасником і прояснити його початкову мотивацію бути в проєкті, те, як він оцінює свій власний внесок, що йому заважає залучатися сильніше і чи можна йому допомогти подолати цю причину.
Інклюзія
Тут ідеться про включення в процес різних учасників. Нехай ми говоримо, що вони рівні в проєкті, але ситуації та особливості у всіх різні. І йдеться не лише про інвалідність. Хтось не володіє іноземною мовою (це важливо, якщо у вас міжнародний проєкт). Хтось не дуже вміє формулювати свої думки.
Хтось у принципі думає повільніше. Хтось уже має чималий досвід на кухні, а комусь складно наважитися готувати на велику групу.
Завжди є учасники або групи учасників, які перебувають у менш вигідній, слабшій позиції щодо інших. І в цій ситуації їм найчастіше складніше брати участь. Координаторам важливо пам’ятати про це і враховувати в роботі з групою – витримувати паузи, дбати про переведення, ділити на групи за якимось принципами, які б більше працювали на інклюзію, індивідуально розмовляти з учасниками і підбадьорювати їх до якоїсь дії тощо.
Що може піти не так
Попри очевидні переваги розвитку партисипативного підходу, координатори можуть стикатися з ризиками та складнощами під час його реалізації. Ми виділили три можливі ситуації.
На обговорення та ухвалення спільних рішень у групі йде багато часу. Тому комусь простіше одноосібно ухвалити рішення та інформувати про це групу (тільки це вже може не відповідати цінностям партиципації).
Порада для координаторів: комбінувати різні способи ухвалення рішень залежно від ситуацій і обов’язково пояснювати, ким, чому і як було ухвалено те чи інше рішення.
Учасники можуть бути не готові до того, що їхню думку запитують і запрошують брати на себе відповідальність у проєкті. Це може відбуватися тому, що досі школи та університети залишаються доволі консервативними інституціями, де учні мають мало свободи вибору та права впливати на процеси. Тому цінність партисипації в проєкті зростає в рази.
Порада для координаторів: не змінювати підхід і продовжувати м’яко залучати учасників до процесів, показувати результати спільних рішень.
Очікуваний результат часто не збігається з отриманим (і зовнішній, і внутрішній). Під час спільної роботи це трапляється дуже часто.
“Пережити” це координатору допоможе думка про те, що в проєкті не менш важлива орієнтація на процес, який точно трапляється (тобто розвиток учасників і групи в процесі проєкту).
Що таке “Сходи участі”?
У молодіжній роботі часто використовується модель “Сходи участі” (автор Роджер Харт). Вона відображає різні ступені участі молоді в проєктах, організаціях чи спільнотах.
Важлива ідея моделі: перші 3 щаблі (маніпуляція, декорація та імітація) не є молодіжною участю і не забезпечують розвиток співпраці.
А загалом існує вісім рівнів молодіжної участі (дивитися потрібно знизу вгору):
Ступінь 8: Ініціатива молоді
+ спільне ухвалення рішень
Проєкти або ідеї пропонують молоді люди, які запрошують дорослих для участі в процесі ухвалення рішення як партнерів
Сходинка 7: Ініціатива від молоді + молодь керує проектом
Проєкти ініціюються та реалізуються молодими людьми. Дорослі можуть запрошуватися для надання підтримки, але необов’язково
Ступінь 6: Ініціатива дорослих + спільне ухвалення рішень з молоддю
Проєкти ініціюються дорослими, але молоді люди запрошуються до реалізації як партнери, які однаковою мірою впливають на ухвалення рішень і розподіл обов’язків
Ступінь 5: Консультування з молоддю
Проєкти реалізуються дорослими, але молоді люди дають поради та пропозиції щодо реалізації. Своєю чергою, молоді люди знають, як їхні пропозиції впливають на ухвалення рішень
Ступінь 4: Формулювання завдання + інформування молоді
Проєкти ініціюються та реалізуються дорослими, молоді люди лише запрошуються до участі та виконання ролей. При цьому молоді люди розуміють мету та проблему проєкту
Ступінь 3: Формальна участь
Молодь залучають виконати певну роль у проєкті, але вони не можуть впливати на ухвалення рішень.
Це створює образ, що молодь бере участь, але де-факто молоді люди не можуть обирати, що і як їм робити
Ступінь 2: Декорація
Молодь потрібна в проєкті для того, щоб представити молодь як групу, яка користується меншими правами. Молодих людей у проєкті намагаються зробити більш помітними, роблячи акцент на те, що з ними ведеться робота
Ступінь 1: Маніпуляція
Молодь запрошують узяти участь у готових проєктах, але вони ніяк не впливають на рішення та результати. За фактом її присутність використовується для досягнення інших цілей, наприклад, для перемоги на місцевих виборах, підтримки репутації організації або для залучення фінансування від фондів, що підтримують молодіжну участь
Переклавши цю класифікацію на молодіжний проєкт і замінивши “дорослий” на координатор і “молодь” на учасник, можна відстежувати, наскільки учасники реально залучені до реалізації проєкту. При цьому не завжди метою буде вищий щабель, іноді достатньо зупинитися на інформуванні. Але в ідеалі ми повинні розвивати в учасниках здатність виступати суб’єктами, бути на верхніх щаблях цих сходів.
Розглянуті вище принципи партисипативного підходу допомагають не тільки розвивати культуру участі та самостійність у молодих людях, а й просуватися цими сходами.
У будь-якому разі, ніколи немає готових рішень для реалізації партисипативного підходу під час роботи з групою. Координатору важливо пам’ятати, що група – це завжди унікальні люди, і в цьому полягає потужний потенціал партисипації.