Трохи роздумів на тему ресурсів для досягнення мети.
Класика. Чергова розмова в курилці/в лазні/на роботі/в транспорті/в чаті та зітхання від співрозмовника:
Я б хотів(ла)…
І далі теж за списком: квартира/машина/подорожі/сім’я. Зустріч через місяць/рік/10 років за схожих обставин із тією самою людиною і стійке відчуття дежавю – час іде, а ситуація не зрушується з мертвої точки.
І далі увага!
Що не так? Ти ж так хотів(ла) квартиру/машину/подорожі/сім’ю?
Розумієш, зараз немає часу/знань/грошей/енергії/досвіду…
Студент не може знайти роботу, бо він студент і не має досвіду, працівник із 20-25 років досвіду не знаходить роботу, бо не беруть передпенсіонників; найманий працівник не розпочинає свою справу, бо не має грошей, а вебмайстер не пиляє нові сайти, бо прокрастинація; у пенсіонера немає сил, а підприємець скаржиться на відсутність часу.
Загалом у нас у всіх чогось немає, тому ми можемо виправдано (для себе, звісно) займати статус кво нескінченно довго. Ніхто ж не каже, що я займаюся хернею і постійно шукаю виправдання, тому досі в мене немає квартири/машини/подорожей/сім’ї.
Ось тільки порівняння з реальністю постійно б’є боляче, особливо боляче б’ють нездійснені мрії (принаймні в мене так!), розуміння, що ти не побудував будинок, не народив сина і не посадив дерево (перебільшую, звісно).
Тут кожному поставити б запитання, та ще краще не собі, а ближньому колу:
Як я виправдовую свою бездіяльність, яке “ні” я для себе придумав, щоб залишатися в теплій ванні поточного стану справ?
$100 і рюкзак
Чули про міф, що подорожі – це дорого? Подивіться “Орел і Решку”, виявляється, $100 достатньо, щоб подорожувати по всьому світу, так, десь потрібно буде переночувати просто неба, десь підробити, а десь пропустити один прийом їжі, але якщо є бажання, всі ці перешкоди виявляються не такими вже й непереборними.
У мене є знайома, яка вирушила автостопом у навколосвітню подорож, так вона збирає часом донати, але вона знайшла спосіб, як реалізувати свою мрію. А до цього будувала бізнес – мовну школу, тільки з тією метою, щоб подорожувати світом.
Так, свій бізнес – круто, але це тільки інструмент, не більше. Багато цілей вирішуються бюджетно і вже сьогодні. Подорожувати можна просто з рюкзаком на велосипеді/пішки; займатися спортом можна, просто гуляючи на вулиці; благодійність – справа не тільки багатих, а навіть безробітні можуть допомагати іншим, витрачаючи свій час; а той самий бізнес можна почати, не вивчаючи податкового законодавства і навіть не реєструючи фірму (привіт податковій!).
Написав попередній абзац і згадався незабутній Форрест Гамп.
Я просто ловив креветок. Я просто біг. Я просто грав у теніс.
Так, напевно, виглядає наш альтернативний образ усередині, коли ми самі не шукаємо відмовки і виправдання. Хто не дивився цей фільм або дивився його давно, саме час переглянути!
Гра в житті
Взагалі стосовно нашої теми дуже цікаві ігри. Ти починаєш з нульового рівня (без обладунків, досвіду, магії) і крок за кроком складність зростає. І герой постійно знаходить ресурси для наступного кроку. Зростає рівень героя – зростає складність завдань, і ніхто не радіє з того, що завис на одному рівні та не може пройти далі.
В іграх завжди все є для наступного кроку. Ви скажете:
Це ж гра! У житті все складніше.
Звісно, в житті немає закладеного сценарію, в цьому і є вся складність. І так, не можна зберегтися і повернутися до складного місця знову. А в іншому – все один в один: є точка “Б”, до якої потрібно знайти шлях із точки “А”. При чому в точці “А” ми маємо, що маємо, ні більше, ні менше. Усі ресурси, які у нас можуть з’явитися – це результат наших зусиль.
Усе, чого “немає”, ми можемо або просто не використовувати, оскільки це чисто картинка в нашій голові, або знайти потрібні ресурси з поточної точки.
Уявляємо себе супер-героєм і починаємо йти шляхом до супер-цілей, красунь, незліченних скарбів і слави. Нам усе під силу, якщо ми реально цього хочемо!
Тут має бути ще багато літер, але для суті вистачить і цього. Якщо є, що сказати по темі – велкам у коменти.