Люди, які не вміють відчувати

Є люди (і я, на жаль, ставлюся до їх числа), які не вміють відчувати.

Звучить клікбейтно і розпливчасто, так що уточню: справа зовсім не в тому, що вони взагалі нічого не відчувають – просто їх спектр емоцій значно відрізняється від нормальної людини. І відразу прошу не плутати з умінням приховувати свої емоції.

Пікові почуття, такі як злість, сильне роздратування, страх – у таких людей виражаються так само, як і у всіх. Але менш значні події, найчастіше, просто не здатні викликати емоцію і залишаються “за дужками”.

У звичайному житті подібний розлад заважає відчувати просте щастя, радіти дрібницям і повноцінно насолоджуватися життям. Має відбутися щось важливе, дуже сильне, щоб подія пробила той самий пік і викликала належну емоцію. Сумна правда в тому, що у сформованому, дорослому віці, навчитися відчувати те, що ти не вмів 20-30 років – практично не можливо (ну або дуже-дуже складно).

Невеликий відступ: з точки зору науки, емоції – психофізіологічний процес. Тобто, в процесі переживання (яке може бути як внутрішнім, так і зовнішнім) будь-якої емоції “всередині” організму також відбуваються різні зміни.

У кожного емоційного процесу є три основні компоненти:

  1. Переживання – усвідомлення на рівні психіки.
  2. Фізіологічні процеси – в нервовій, дихальній та інших системах організму.
  3. Комплекс вираження емоцій – міміка, сміх або плач.

Якщо зовсім по-простому (і ближче до нашої теми), то у більшості людей організм реагує на зовнішні подразники виробленням гормонів:

  • Для швидкої реакції на стресову подію виробляється адреналін.
  • При виконанні будь-яких приємних дій (секс, смачна їжа, цікава робота) виробляється дофамін, надаючи таким подіям мотиваційну важливість на майбутнє.
  • За тривале відчуття впевненості і спокою відповідає серотонін, а його недолік призводить до стресу і депресії.
  • Ну а при тривалому стресі виробляється кортизол, який допомагає цей самий стрес пережити.

Важливо відзначити, що бути повністю під управлінням одних тільки гормонів – доля більш простих організмів, у яких немає нервової системи. У людей вона є, і це вона управляє гормонами, а не навпаки.

Так ось, у людей, які не вміють відчувати, також виробляються всі ці адреналіни і дофаміни, але досягти тригера на їх вироблення їм значно складніше.

У професійній діяльності, особливо на стресових позиціях, зокрема – керівних, такий розлад є, скоріше, значним плюсом.

Управлінець не може собі дозволити панікувати або нервувати з будь-якого приводу, адже приводів таких по двадцять кожного дня і витримати ці гойдалки дуже складно. Якщо твій керівник здається тобі скелею, стіною об яку розбивається більшість проблем і складнощів, то, швидше за все, він просто не відчуває так, як ти. 90% нерозв’язних проблем не ведуть до вироблення адреналіну, але і 90% швидко і круто вирішених завдань не дають дофаміну.

Не знаю, чи можна натренувати цей навик (і сильно не впевнений, чи потрібно це тобі), але по собі і своїм знайомим можу сказати, що найчастіше це невміння відчувати закладено ще в самому ранньому дитинстві.

Не хочеш допустити подібного у своєї дитини? Витрачай на неї більше часу (так, ще більше), розповідай і пояснюй що таке почуття і як з ними справлятися. Навряд чи вона колись усвідомлено подякує тобі за це, але ти сильно знизиш ймовірність виростити емоційного інваліда.

Очевидне питання – як можна навчити когось робити те, що ти сам не вмієш? Розглядати це як просту математичну формулу. Ти теж можеш не вміти відчувати радість від якихось простих подій, але повинен навчитися розуміти, що сталося щось, що може викликати радість, і транслювати це.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.