Ми нерідко чуємо про необхідність “виховання свідомих громадян”, але від цього віє чи то Радянським Союзом, чи то закликом “Батьківщину любити”, і одразу хочеться позіхнути і відсторонитися від офіціозу та політики.
Однак громадянська освіта перебуває на самому вістрі важливих для життя питань.
Наприклад: як має бути влаштована система охорони здоров’я? Що з якістю і доступністю освіти? Як не піддаватися насильству? Що їсти і який одяг носити, щоб і правнукам було що їсти та носити? Як зробити місто більш затишним і зеленим?
Тобто які суспільні норми, настанови, правила, практики можуть гарантувати найкращий життєвий сценарій найбільшій кількості людей, в ідеалі – не тільки тут і зараз, а й майбутнім поколінням.
По суті своїй громадянська освіта – це освіта про бачення суспільства, в якому ми живемо і в якому хочемо жити. І оскільки практично всі ми – члени суспільства, його устрій впливає на нас. І кожен/кожна з нас впливає на суспільство, вже навіть просто фактом свого існування.
Завдання громадянської освіти перевести цей взаємовплив з неусвідомлюваного в усвідомлений. Тобто, з одного боку, задати контексти й умови для розуміння суспільно значущих процесів і тем, для формування своєї позиції, ставлення до тих чи інших питань, а з іншого боку, мотивувати людину на освоєння і використання потрібних їй інструментів впливу.
Сухою методичною мовою: “компетенція громадянськості складається зі знань, навичок/вмінь та ціннісних орієнтирів, необхідних для реалізації своїх громадянських прав та обов’язків”.
Розглянемо на прикладі:
Скажімо, людині хочеться впорядкувати подвір’я будинку, в якому вона живе.
У плані знань – потрібно розуміти, на якому рівні самоврядування вирішується це питання, як можна ініціювати зміни, що взагалі відбувається зараз у сфері благоустрою, які є цікаві ідеї, тенденції, програми співфінансування, що кажуть професіонали.
У плані цінностей і самовизначення – важливо відповісти для себе на запитання: чого мені хочеться і чому? Як ці хотіння співвідносяться з потребами сусідів? Як це вплине на життя двору в перспективі? Як бути з цінностями, які конкурують (парковка чи дерева?).
На рівні навичок і вмінь, мотивації – потрібно (можливо) вміти написати запит і надіслати його потрібному адресату, потрібно вміти домовитися із сусідами, працювати в ініціативній групі, працювати з бюджетом.
Виходить, дійсно активна громадянська позиція складається лише за наявності всіх трьох складових (знання, навички/вміння, цінності). Порівняйте з грою на фортепіано: треба знати нотну грамоту і твори, треба вміти натискати на клавіші правильно, треба любити музику і грати хоча б іноді. Приберіть одну зі складових – і сенс загубиться.
При цьому йдеться не про те, що активна громадянська позиція – це обов’язково про активізм.
Активна позиція передбачає усвідомленість у всіх сферах життя – у сім’ї та в батьківському шкільному чаті, у громадській діяльності та в професійній, в етиці ведення бізнесу, у тому, як ми спілкуємося з колегами, у тому, що і як ми споживаємо тощо. Усвідомлене не-роблення теж може бути проявом активної позиції.
У Анрі Лефевра і Девіда Гарві була концепція “права на місто”. Суть її в тому, що змінюючи місто, городяни тим самим змінюють своє життя. Таким чином, право на місто – це право на зміну свого життя, на поліпшення його обставин.
Так ось громадянська освіта – про усвідомлення і реалізацію такого права, але стосовно не тільки до міського простору, а до соціального устрою в принципі.
Які теми включає в себе громадянська освіта?
Здається, що це взагалі про все на світі може бути. Є теми, які класично належать до суспільствознавства, вони насамперед асоціюються з громадянською освітою: устрій держави, інститути влади, виборче право, права та обов’язки громадянина, права людини, норми та культура суспільства, міжнародні відносини, політична участь тощо. Відкриваємо програму шкільного курсу із суспільствознавства і читаємо зміст.
Однак ці теми явно охоплюють не весь спектр. Багато в чому громадянська освіта – надпредметна і міжпредметна. І дуже часто вона стає ніби продовженням навчальних дисциплін.
Наприклад, “пташки, метелики, рибки” – начебто зоологія, але в контексті “важливості збереження біорізноманіття та екосистем” – це дуже важливе суспільне і політичне питання, включене до порядку денного сталого розвитку планети.
При цьому важливо розуміти всю комплексність взаємозв’язків. Адже в сталому розвитку йдеться не тільки про екологію, а й про людину та її гідність, про реалістичність економічної моделі.
Тобто цілком можливо, що питання збереження біорізноманіття на певній території перетинатиметься з питанням щодо права корінних мешканців на використання природних ресурсів і з питанням того, які гроші забезпечать необхідну інфраструктуру та бажаний рівень життя. Тренування мислення саме в цій комплексності, в пошуку найкращих обґрунтованих рішень – це в цьому випадку однозначно буде “територією” громадянської освіти.
Дотримуючись цієї логіки, ми можемо продовжити фактично будь-яку тему:
- Нафтовидобуток. А що там з екологією та розподілом доходів?
- Цифрові технології. А що там із цифровим слідом, рішеннями для розумних енергоефективних міст, контролем з боку держави, організацій, громадян?
- Іноземна мова. А навіщо вона нам потрібна, крім туристичних цілей, і про що насправді міжкультурна компетенція?
- Здоров’я. А що з біохакінгом, генною інженерією, доступом до лікування і ЗСЖ, інклюзією людей з інвалідністю?
У той чи інший момент часу актуалізуються різні теми в громадянській освіті. Наприклад, зараз в Україні хвиля освітньо-просвітницьких проєктів про сталий розвиток, про інклюзію, про роздільне збирання сміття, про критичне мислення і медіаграмотність, про урбаністику і розвиток міст, про волонтерство і розвиток молодіжних ініціатив.
Ми постійно стикаємося з проєктами в царині культури пам’яті, культури миру, різноманіття та антидискримінації, гендерної рівноправності, розвитку міжсекторальної співпраці тощо.
Найбільш ортодоксальні професіонали, які працюють у громадянській освіті, відносять до громадянської освіти тільки кореневу тему прав людини. Усі інші вважаються похідними та/або міждисциплінарними і не можуть розглядатися поза темою прав людини, оскільки саме останні – ціннісне ядро, суспільний консенсус, народжений страшними трагедіями двох світових воєн.
Мені близька тема прав людини (важливо, щоправда, пам’ятати, що й довкола цієї концепції обговорення та суперечки тривають – є нові покоління прав, які визнаються не всіма), однак із практики бачиться, що опанування цієї філософської теми часто найкращим чином відбувається під час розбору конкретних тем і життєвих ситуацій, що заходять на “територію інших дисциплін”.
Приклад. Ми знайдемо лише дуже вузьке коло потенційних учасників, якщо темою проєкту заявляти права людини. Але в якомусь пригодницькому проєкті на кшталт україно-німецького обміну під вітрилами “Вітер і хвилі” сама собою виринає й обговорюється тема ґендерної рівноправності (наприклад, під час розподілу обов’язків і повноважень на кораблі, під час рефлексії досвіду перебування в міжнародній групі), і якщо розкручувати її далі, то ми неодмінно приходимо до цінностей прав людини.
Інші теми, звісно, теж виникнуть (міжкультурна взаємодія, демократичне управління в групі, здобутки, проблеми регіону та інші). Чи буде це проєктом громадянської освіти? Мені здається, що так, хоча не в класичній своїй формі семінару з прав людини. Як мінімум проєкт значно заходить на територію громадянської освіти. У такому змішаному вигляді громадянська освіта трапляється дуже часто.
Як співвідносяться громадянська освіта і патріотичне виховання?
Це суперечка про те, з якого боку правильно яйце розбивати – з тупого чи з гострого? Патріотичне виховання можна трактувати з дуже широких позицій (Батьківщину можна любити дуже по-різному, як – вирішуйте самі) і дуже вузьких (військово-патріотичний напрям). І громадянську освіту, загалом, теж – з дуже вузьких позицій (найправильнішими є цінності Західного/Східного/Південного/Північного світу) і дуже широких (ми не вчимо жити, а ставимо правильні запитання, відповіді – ваші). Так, я за широкі позиції. Це про патріотику чи про громадянськість?
Мені бачаться більш важливими не слова/терміни, а ціннісні підвалини та цілі, що стоять за ними. Тому ми у своїх проєктах громадянської освіти намагаємося бути максимально прозорими в трансляції того, для чого ми працюємо: ми хочемо розвивати діалог і відкритість у суспільстві, критичне мислення, соціальну відповідальність, дружелюбність до довкілля, креативність, ініціативність, свободу в думках і діях. І освітній процес у цьому випадку теж має будуватися відповідно до цих цінностей.
Ми працюємо у фасилітаційному підході: спираємось на досвід групи, на різноманіття та самоорганізацію в групі, намагаємось ставити запитання та заохочувати критичне мислення, а не давати готові відповіді, підтримуємо суверенність учасників та свідомо й акуратно поводимось із владою, яку має педагог. Для нас принципова не-маніпулятивність в освітньому процесі.
Візьмемо, наприклад, якийсь молодіжний проєкт про сімейні цінності. Якщо ми показуємо цю тему тільки з одного боку і не відповідаємо на потребу молоді розбиратися, зокрема, і в складних, неоднозначних аспектах (різні життєві сценарії, гендерна рівноправність, насильство, права дитини тощо), то ми ступаємо на стежку пропаганди, яка по суті своїй маніпулятивна. І, навпаки – розкриваючи рамку, допускаючи обговорення з різних боків, не транслюючи єдино вірних чорно-білих рішень, а сприяючи формуванню складнішої картини світу, – ми йдемо шляхом демократичної освіти.
До речі, якщо повернутися до розмови про терміни, то ви можете зустріти різні словосполучення. Наприклад, Україна вже давно ратифікувала Хартію Ради Європи про виховання демократичної громадянськості та освіту в галузі прав людини (Сouncil Of Europe Charter On Education For Democratic Citizenship And Human Rights Education).
У Німеччині побутує термін “політична освіта”, бо все є політика й акцент робиться на політичній участі як важливій меті такої освіти. В англомовній літературі прийнятий термін “civic education”, де “civic” – це про суспільство і громадянську участь. Зазначте, що він не обов’язково навантажений, наприклад, ідеологією демократії (за що іноді критикується). Тому є терміни “active citizenship education”, “democratic citizenship education”.
Загалом, важливо розуміти приблизне тематичне поле та ціннісні підвалини, а слова, межі, акценти можуть змінюватися в часі та просторі.
Хто здійснює громадянську освіту?
З міркувань вище видно, що тем у громадянській освіті може бути дуже багато. І що цінності та самовизначення – екзистенційні, тобто важливі в принципі для орієнтування людини в цьому світі. І що формовані компетенції – багато в чому надпредменти.
Наприклад, екологічне мислення чи глобальну компетенцію вже зараховують до навичок 21 століття, а критичне і системне мислення, вміння комунікувати, повага до різноманіття входять (іноді, щоправда, описані іншими словами) до нового державного освітнього стандарту… Це я все до чого?
До того, що громадянська освіта стосується всіх і кожного, і в ідеалі має бути наскрізною у школі, тобто прив’язуватися не тільки до суспільствознавства, а й до всіх предметів гуманітарного та природничо-наукового циклу. Входити в ці предмети через дискусії, ігри, кейси, проєктну роботу й обов’язково актуалізувати важливі для суспільства питання.
Однак де-факто громадянська освіта в її найцікавіших форматах трапляється за межами шкіл – у додатковій та/або неформальній освіті. Це безліч літніх шкіл, семінарів, це загони “Пошук” (перепоховання полеглих на війні) та екологічні волонтерські табори і студії журналістів, це міжнародні молодіжні обміни та молодіжні форуми. Список можна продовжувати ще довго. І, здається, потенціал для взаємодії шкіл і неформальної освіти в цьому плані дуже високий. За наявності доброї волі та довіри з обох сторін.
Трапляється, звісно, і профанація або мімікрія проєктів під громадянську освіту.
Наприклад, шкільні молодіжні парламенти далеко не завжди є саме законодавчим органом самоврядування в школі, нерідко робота в них скочується до організації шкільних заходів до 23 лютого та 8 березня. Іноді шкільні парламентарії навіть і гарною та важливою проєктною діяльністю займаються. Але сама ідея парламенту і шкільного самоврядування дискредитується, якщо шкільний парламент не задіяний у напрацюванні норм, правил, культури школи саме з точки зору “законотворчої діяльності”.
Може скластися враження, що громадянська освіта – це тільки для дітей, підлітків, молоді. Але ні. Громадянська освіта може і повинна вплітатися в освіту протягом усього життя. У виші. В інститути підвищення кваліфікації. У численні курси та проєкти неформальної освіти. Бо саме громадянська освіта допомагає людині налаштувати свій внутрішній компас для прийняття важливих рішень. А це впливає на суспільні норми. Які, своєю чергою, багато в чому визначають і наше життя.
Так, це знову про курку і яйце, про діалектику буття і свідомості. Ми визначаємо громадянську освіту. Громадянська освіта визначає нас.