З кожним роком у міру того, як дорослішає одне покоління, у наступне покоління переходить більше ідей. Цей процес називається культурною еволюцією. Саме завдяки їй людство дійшло до 21-го століття до того, що воно взагалі із себе представляє.
Якщо раптом комусь здається, що ви робите не те, мало або не так, – нічого подібного, ваша педагогічна робота – це важливий внесок у загальний процес накопичення знань і формування навичок.
З усім тим, процес навчання можна і потрібно робити більш живим і ефективним. І при цьому з дитинства доносити такі знання, які не перестануть бути актуальними і правдивими.
Перший приклад
Усі знають, і діти, і дорослі, що в дерева цвяхами що-небудь вбивати погано. Чому? Коли питаєш про це дитину, вона скаже те, у що щиро вірить:
Дереву боляче.
Але це абсолютно не так. Звісно, поки діти маленькі, поки вони в початковій школі, поки для них у цьому віці емоційне на першому плані, – вони будуть у це вірити. Але в 7-му класі дитина дійде до ботаніки та зоології, дізнається, що в дерева немає нервової системи і ніякий біль йому не страшний… і з чистою совістю зможе забивати цвяхи в дерева. Його нові знання дозволять йому це робити.
Як цього уникнути? Можна постаратися доступними способами почати вкладати ту саму думку в початковій школі, не заперечуючи емоційну частину, але показуючи логічні взаємозв’язки, які дійсно правдиві. Адже справді в дерева не можна вбивати цвяхи.
А чому? Бо при цьому відкриваються ходи, в які можуть потрапити шкідники, відкласти свої яєчка, і скоро більша частина здорового лісу буде заражена. Одне дерево стане інкубатором, а потім – несподіваний сплеск зараження, і доведеться вирубувати велику ділянку.
Також через відкриту кору в дерево можуть проникнути мікроорганізми або гриби-паразити, – і через 15-20 років ми не впізнаємо ліс. Якщо вже в початковій школі дати дітям цю інформацію – вона буде і залишиться правдою. Бо знання, які вони отримуватимуть згодом, не підуть всупереч із цією інформацією, а, навпаки, будуть її підкріплювати.
Звісно, набагато простіше пояснювати все дітям через емоції, страшні історії, адже так набагато швидше настає необхідний ефект, і діти дають той зворотний зв’язок, який хоче бачити педагог чи батько. Складність лише в тому, що подібним чином сформовані погляди дитини дуже скоро зміняться під впливом нових знань, спостережень і набутого життєвого досвіду.
Інший приклад
Ми говоримо дітям:
Потрібно чистити зуби вранці та ввечері.
Чому?
Залишишся без зубів…
Дитині 7 років. У неї почали змінюватися молочні зуби, вона вже пройшла той момент, коли в неї не було зубів. Вона знає: нічого страшного – виростуть! Це її досвід: зуби ростуть. А дорости до 50-60 років, щоб почати втрачати зуби… – вона не може цього уявити.
Тому коли ви їй говорите: “Чисти зуби!”, вона ставиться до цього відповідно – несерйозно, адже її життєвий досвід говорить про інше.
Як краще донести цю думку? Розкажіть дитині, що слина, як супергерой, знешкоджує ту величезну кількість організмів, яка потрапляє до неї в рот. Але от невдача: вночі слинні залози не працюють.
Тому дуже важливо з вечора почистити зуби, щоб там залишилося мінімум мікроорганізмів. Вночі у тих, хто залишився, буде дискотека, вранці ви ще раз почистите зуби і всіх, хто вночі прийшов, видворите, а потім слина протягом дня триматиме оборону.
Це зрозуміло, логічно, відповідає нашій фізіології. Дитина пронесе це знання через усе життя і свідомо чиститиме зуби вранці та ввечері.
Є ще один метод, який я намагаюся використовувати під час розроблення та проведення екологічних інтерактивних уроків Центру економії ресурсів, – це моделювання.
Уявіть собі звичайний урок, тема – біоємність планети. Мета уроку – пояснити дітям здатність планети до відновлення ресурсів. На столі стоїть дві ємності. Одна повна води, вона символізує здатність планети створювати ресурси, відновлюватися.
Друга ємність – порожня. Я запрошую двох дітей: один із них – це планета, а інший – людство. У планети в руках ложка і є додаткова “особиста” ємність із водою. Оскільки закони природи незмінні мільйони років, вона може за певний час виробити певну кількість нового: ліси ростуть із певною швидкістю, популяції тварин теж збільшуються за своїми законами.
І тому кожен ігровий рік планета створює одну ложечку цього загального ресурсу, доливаючи воду зі своєї ємності в першу. А у людини спочатку навіть не ложка, а піпетка, якою вона із загального ресурсу планети (першої ємності) бере собі, переливаючи в порожню місткість.
На початкових етапах розвитку людство не вміє брати багато ресурсів, тому й використовує піпетку. Але минають століття, і в людини з’являється ложка. І планета все тією ж своєю ложкою доливає, а людина ложкою забирає – всі бачать, що настає баланс.
А потім, на початку 20 століття, ми дістаємо ополоник. І далі навіть не потрібно черпати, все вже очевидно. Планета стоїть усе з тією ж ложкою, як мільйони років тому, а людство стоїть з ополоником.
На скільки нам вистачить тих ресурсів, які планета постійно для нас створює? Явно ненадовго, на пару помахів. Зараз ми переживаємо певну кризу: людство використовує ресурсів більше, ніж реально встигає відновитися за рік.
Є така сумна дата – день екологічного боргу. У 2018 році він припав на 1 серпня. Це означає, що цього дня людство використало всі ресурси, розраховані на рік. Тому починаючи з 2 серпня ми беремо ресурси вже наступного року.
Проблема в тому, що цей день зміщується. До цього він був пізніше: у 2017 році – 2 серпня, у 2016 році – 8 серпня, у 2015-му – 13 серпня, ще раніше – наприкінці літа.
До чого це призведе? І поступово ми можемо дійти до того, що кредиту-то немає, накопичуватися нічого не встигає… Є біологічні закони, від них нікуди не дітися. Хоч би як людина себе намагалася застрахувати, вона все одно залишається в природній, природній системі і залежить від неї.
Зізнайтеся і собі, і своїм дітям, що, коли ми “рятуємо планету” від того ж таки сміття або вирішуємо якусь іншу екологічну проблему, ми це робимо зовсім не для планети. Насамперед і, по суті, єдину чергу наш внесок у збереження природи потрібен самим людям, щоб навколишнє середовище не стало непридатним для життя людини.
Зізнайтеся і собі, і своїм дітям, що, коли ми “рятуємо планету” від того ж сміття або вирішуємо якусь іншу екологічну проблему, ми це робимо зовсім не для планети. Планета не жива, вона нічого не відчуває, вона не розвалиться від сміття.
Природа переживе будь-яку кризу і розвиватиметься далі, еволюціонуватиме, створюючи види, яким підійдуть нові умови. Насамперед і, по суті, єдину чергу наш внесок у збереження природи потрібен самим людям, щоб навколишнє середовище не стало непридатним для життя людини.
Це дуже важливо пояснювати дітям, тоді вони матимуть більш правильну мотивацію, яка збережеться на все життя і завжди приводитиме до вибору правильної дії.
Безперечно, що так вчити складніше. На допомогу під час пояснення нового матеріалу не приходять звичні шаблони, у дітях не заграють емоції, диктуючи правильні відповіді.
Потрібно багато часу та власного ресурсу, щоб підібрати науково правдивий логічний приклад і “упакувати” в цікаву інтерактивну форму, ще й зважаючи на вікові особливості аудиторії.
Однак тільки такий новий шлях бачиться мені правильним для педагога і батьків у новому мінливому світі. Лише так ми спільно зможемо виховати людину, яка справді усвідомлює наслідки своїх вчинків і може зробити правильний творчий, а не такий, що руйнує наш світ, вибір.